Образ Лорелеї в німецькомовних країнах
Хінєва Єлізавета Леонідівна, студентка,
Мелітопольський державний педагогічний
університет імені Богдана Хмельницького
Образ Лорелеї є одним з найпривабливіших, загадкових і поетичних образів у німецькій культурі. Протягом століть він приваблює силою любові, таємничістю та ліричністю.
Існує декілька версій про походження імені Лорелеї. У одній з них, його співвідносять з назвою великої кручі Лурлей (Lurlei) на Рейні біля Бахараха, що означає «сланцева скеля» і яке, як пояснює І.Одоєвцева, було двічі переосмислено: спочатку як «сторожеву кручу», а потім як «скеля підступності».[1]. Н.Я. Берковський вважає, що ім’я Лорелея утворилося внаслідок злиття двох слів Lure (жіноче ім’я, що асоціюється з іменами Лора, Ленора, Лаура), і Ley «сланцева круча»[2]. Н.І. Балашов припускає, що «якщо дівчину звали Лора, то ім’я чарівниці трансформувалося із словосполучень Лора-що-на-Гуре / Лора-на-Гуре (Lore-in-Lei, скорочено – Lorelei)» [3]. Також існує думка, що воно пішло від німецького слова Lurche («амфібія»), адже таємнича діва жила, і на суші, і під водою. Думка ж про заворожуючий спів дівчини могла виникнути через унікальну семикратну луну, яку дійсно можна почути і зараз в цьому мальовничому і дещо трохи похмурому місці біля скелі Лурлей.
Лорелей
– діва – чародійка, річкова фея, героїня німецьких народних легенд.
Є
ще одна версія – назва походить від нім. lureln (на місцевому діалекті – «шепотіння») і ley («скеля»).
Таким чином, «Лорелей» колись перекладалася як «шепочуча скеля». Еффект
шепотіння виникав внаслідок водоспада, який існував в цій місцевості аж до
початку ХІХ століття.
Першим
до народної легенди звернувся К. Брентано (1778-1842), який, подорожуючи по
Рейну разом з А. фон Арнимом, записував народні пісні. Він помітив баладу про
Лорелею в романі «Годви» (1801-1802). У баладі йдеться про певну прекрасну
дівчину, краса якої заворожує усі серця. Але Лорелея закохує чоловіків не
усвідомлюючи своїх дій, мимоволі, адже вона сама тяжко страждає
від нерозділеного кохання. Діва сама ухвалює собі смертний вирок і стрибає зі
скелі у води Рейна.
Одним
із перших брентанівським сюжетом скористався Н. Фогт (1756-1836). У його баладі
«Сім дів у Везеля» (1811) виразно звучать мотиви брентанівської «Лорелеї». На
відміну від Брентано Фогт розповідає про місце, де відбувається дія – скелю
Лурлей, а збірний образ з семи дів має багато схожого з образом Лорелеї.
Тему «рейнівської діви» порушує також О. фон Лебен (1786-1825), нині забутий німецький поет. Його вірш «Скеля Лурлей» (1821) нагадує баладу Брентано плавністю оповідання. Перед нами прекрасна діва, що сидить на скелі і заманює моряків магічною піснею. Ця картина осяяна світлом місяця, що надає їй велику загадковість і одночасно традиційність. Відмінна риса Лорелеї Лебена в тому, що тут не стільки зображується яскравий образ, створений Клеменсом Брентано, скільки повчальне застереження рибалки про небезпеку, що віщує загибель. Вірш Лебена послужив поштовхом для добре відомої Лорелеї Г. Гейне.
Г. Гейне (1797-1856) – великий німецький поет, в творчості якого тісно сплітаються висока літературна майстерність і задушевність, що йде від традиції народної німецької поезії. Тому, ймовірно, багато віршів поета легко ставали народними піснями. Так сталося і з його знаменитою «Лорелей» (1824). У Гейне, як і у Брентано, Фогта, Лебена, Лорелея є уособленням згубних чар любові. Але для Гейне ця «казка старих часів» - лише спроба осмислити свої власні почуття. Поет розповідає міф безпосередньо «від себе». Поет не переказує рейнську легенду, а передає своє, індивідуальне, суб’єктивне враження від неї. У своєму вірші Гейне дбайливо зберіг фольклорні елементи, що були у поетів-романтиків (Лорелея – уособлення сили любові і природної стихії), простоту форм, співучість і музичність «пісні», і зберіг романтичність. Його « Лорелея» пройнята передусім глибоким ліричним почуттям. На думку багатьох дослідників, вірш Гейне завершує процес розвитку романтичного міфу про Лорелею.
Література:
- Балашов Н. И.
Структура стихотворения Брентано «Лорелея» и неформальный анализ // Филол.
науки. М., 1963. №3. С. 43–45.
- Берковский Н. Я. Клеменс Брентано // Романтизм в Германии. СПб.,
2001. С. 318–403.
- Дейч А. И. Поетический
мир Генриха Гейне. М.: Художественная литература, 1963. С. 80–92.
- Гиждеу С. П. Лирика Генриха Гейне. М.: Художественная литература,
1983. С. 60–65.
- Одоевцева И. Лорелея // Енциклопедия
литературных героев: М.,1998.
- Брентано К. Избранные стихи. М.: Радуга, 1986. С. 116.