Відчуття як культурний код і мистецтво слова
Ляпунова
Валентина Анатоліївна,
кандидат
педагогічних наук, доцент,
Мелітопольський державний педагогічний
університет імені Богдана Хмельницького
У сучасній філософії культури стає
поширеною тенденція дослідження культурного простору як цілісного явища. Інноваційним є також виокремлення простору культури в межах вивчення
культурного феномена. Заглиблюючись у структуру просторів культур, учені
припускають, що складовою цього явища є культурні коди [3].
У цьому аспекті вивчення
культурного досвіду людства у нагоді стає методологія інформаційно-семіотичної
теорії культури, детально розробленої А. Кармінним. За його вченням, культура
розуміється як фактор, що визначає специфіку людського способу життя, на відміну від
природного способу життя тварин. Культура виникає завдяки тому, що розум
людини дає їй можливість особливими, невідомими природі способами здобувати,
накопичувати, обробляти і використовувати інформацію. Ці способи пов’язані зі створенням
спеціальних знакових засобів, за допомогою яких інформація кодується і
транслюється в соціумі. Таким чином, людина живе у створеному нею самою
інформаційному середовищі – у світі предметів і явищ, що є знаками, в яких
закодована різноманітна інформація. Це середовище і є культура [6, 36].
Подібне розуміння культури передбачає введення поняття «культурний код», що є складовою культурного простору, який включає в
себе досвід минулих років, усвідомлення буття теперішнього та прогнозування
майбутнього.
Культурний код – це інформація,
закодована в певній формі, що дозволяє ідентифікувати культуру, це
«мета-рівень» для семіотичного простору (сукупність символів і знаків
культури). Таким чином, культурний код дає можливість нового осмислення проблем
філософії культури, у тому числі й дослідження культурного простору.
У європейській науці на разі панує
сенсуалізм – гносеологічне вчення, що визнає відчуття єдиним джерелом пізнання.
Саме за допомогою відчуття, на думку прибічників учення, людина пізнає всю шифровану
інформацію, яка існує в навколишньому середовищі, та відтворює у своїй
підсвідомості певні образи, закодовані в культурі.
Розвиваючи
ідеї Дж. Локка, прибічники чуттєвого пізнання світу полемізували із
твердженням раціоналіста Р. Декарта: «Мислю, а отже – існую». Зокрема,
Ж.-Ж. Руссо у своїй книзі «Еміль, або ж про виховання» стверджував, що
існувати – означає відчувати, адже почуття вищі за розум і виникають раніше за
ідеї [4, 135].
Каналами
інформації служать п’ять органів чуття: очі, вуха, язик, ніс і шкіра, що
відповідають існуючим формам сприйняття дійсності: зору, слухові, смаку, нюху й
дотику. Навіть вища область духовного життя людини – мислення –
пов’язана своїм корінням із постійною, спеціалізованою діяльністю вищезгаданих
органів.
Узагалі,
сила нюху різко знижується на найвищому щаблі еволюції. Знаковий ефект аромату
– найпотужніший і, в той же час, найбільш крихкий компонент, що складає
атмосферу епохи. У цьому втраченому вимірі закодовано безліч важливої
інформації, оскільки саме запахи інтимно пов’язані з людським тілом, із роботою
інтуїції, пам’яті, уяви [2, 5].
У
людини на передній план виступають зір та слух як більш високі форми
безпосереднього (за допомогою першої сигнальної системи) сприйняття
різноманіття матеріального світу. Російський символіст Л. Андрєєв зазначав
у своєму романі «Щоденник Сатани», що «зір – велика перешкода для розуму, як і
слух» [1, 321]. Як зауважує А. Землянська, для модерністського
світосприйняття, наприклад, було типовим пов’язувати різного роду відчуття з
усевіданням, обіцяним Сатаною [5, 145]. Тому у згаданому творі один із
персонажів, Вандергуд, який якраз і є уособленням люциферичної сили, зауважує,
що лише нюх може викликати потрібні асоціації та спогади, адже «повітря пахне
багатовіковими подіями» [1, 334]. Ці відчуття розвиваються, збагачують
соціальну природу людини та здійснюють естетичне сприйняття дійсності. Усі інші,
хоча й досить істотні для орієнтування свідомості, не мають, на думку
філософів, подібної функції [3].
Тож
запахи можуть бути приємними чи неприємними, п’янкими легкими або задушливо
важкими. Але вони жодним чином не можуть бути естетичними або неестетичними, як
і смакові й дотикові відчуття. Відтак, зорові й слухові відчуття людини здобувають
зовсім іншу, більш високу характеристику, ніж усі інші. Кольори і звуки можуть
бути гарними, вводити людини у сферу мистецтва й доставляти естетичну насолоду.
За К. Василєвим, думка
виникає і розвивається історично найбільше на зоровій та звукосигнальній
основі. Зорова і слухова інформація, що є продуктом цивілізації, домінує у
різнобічному психологічному житті людини [3]. Так, наприклад, для людини
«переходової доби» уявлення про світ, змінений революцією, формувалися
спочатку, трансформуючись в її психіці відповідно до вимог нового часу та її
«оновленої» особистості. До знань, важливих для неї, додалася інформація, яка
відображає процеси сучасного їй життя: індустріалізацію, мілітаризацію, духовні
пошуки, урбанізаційні процеси тощо, внутрішня суть яких розкривались через
чуттєве сприйняття.
Отже, споконвіку культурний досвід людства передавався від одного покоління іншому у вигляді певних кодів, шифрів, що мали образне вираження і реалізовувались у різних видах мистецтва, зокрема в літературі. Йдеться про культурні коди, що існують поза часом, поєднуючи спадщину минулого із сучасним буттям та прогнозуючи майбутнє.
До
таких можна віднести й образи, що вміщують у собі в закодованому вигляді
відомості, отримані за допомогою органів чуття: зорові, акустичні, олфакторні,
тактильні тощо. Лише сукупність інформації, що надійшла із різних джерел
чуттєвого сприйняття світу й оформилася, зокрема, у художніх творах у вигляді
архетипів, образів-символів, топосів, мотивів тощо, дає людині повне уявлення
про її життя й існування інших представників соціуму.
Література:
- Андреев Л. Дневник Сатаны // Андреев Л. Анатэма:
Избр. произведения / Л. Андреев. – К. : Дніпро, 1989. – С. 311–444.
- Ароматы и запахи в культуре / cост. О.Б. Вайнштейн. – [2-е изд.]. – М. : Новое литературное
обозрение, 2010. – Кн. 1. – 616 с.
- Букина Н. Культурные коды как элемент пространства культуры :
[Электронный ресурс] / Н. Букина. – Режим доступа : http://www.moyanauka@liat.ru/
- Давиденко Г.Й. Історія зарубіжної літератури XVII – XVIII ст. : навч.
посібник [для студ. вищ. навч. закл.] / Г.Й. Давиденко, М.О. Величко. – [2-е вид.] –
К. : Центр учбової літератури, 2007. – 292 с.
- Землянська А.В. Топоси сакрального в художній прозі
Миколи Хвильового : [монографія] / А.В. Землянська. –
Мелітополь : Видавничий будинок Мелітопольської міської друкарні, 2013. –
231 с.
- Кармин А. Философия культуры в информационном обществе: проблемы и
перспективы / А. Кармин
// Вестник
Российского философского общества. – 2006. – №2. – С. 35–46.