Семантичні параметри лексеми Stimmung (на прикладі листів Ф. Шиллера до Й.В. Ґете)
Романова Наталя Василівна,
доктор філологічних наук,
Херсонський
державний університет
Сучасна лінгвістика досліджує мовні одиниці в тісному зв’язку з людиною,
свідомістю, мисленням, емоціями, почуттями та духовно-практичною діяльністю.
Звернення до наукової літератури, присвяченої аналізу й опису емоційної
сфери мовної особистості, свідчить про той факт, що етнічна мова багата на
емоційно-експресивну та емотивну лексику.
Семантика емоційно-експресивної та емотивної лексики корелює насамперед із
лінгвістичним та стилістичним контекстами. В лінгвістичному контексті семантика
слова конкретизується і уточнюється, у стилістичному – додається і розширюється
[1, с. 113 і далі; 2, с. 246].
Актуальність обраної
теми зумовлена загальною спрямованістю сучасної лінгвістики на вивчення мови в
процесі її функціонування; потребою з’ясування семантичного потенціалу
емотивної лексики – репрезентанта емоцій психічної категорії; важливістю
аналізу характеру семантичних змін слова в царині мовленнєвої взаємодії та вияснення
того, як у семантиці об’єктивуються знання етносу про навколишній світ та
емоції людини.
Мета пропонованої
статті – виявити семантичні характеристики лексеми Stimmung.
Генетично іменник Stimmung
«настрій» є похідним від полісемічного німецького дієслова stimmen «1) голосувати; 2) гукати»; «гармонізувати» [4, с. 797]. Дериват формується на основі
декількох понять, підвалини яких складає сукупність лексичних значень, зокрема:
1) настроювання (інструментів); 2) душевний стан; 3) стан внутрішнього
задоволення, радісного настрою; 4) почуття, відчуття; вплив чого-небудь на когось;
5) точка зору, думка [5, с. 906].
У мовленнєвій діяльності, як-от наприклад, в епістолярних текстах Ф. Шиллера до Й. В. Ґете
зафіксовано 62 випадки вживання досліджуваної лінгвоодиниці.
Зауважимо, що Stimmung
маніфестовано
а) одниною
(1) Das Ganze zeigt
sich überhaupt als die Produktion einer sehr fröhlichen Stimmung [3, c. 103];
б) множиною
(2) Was hätte ich
vor 16 Jahren darum gegeben, Ihnen auf diesem Boden zu begegnen, und wie
wunderbar wird mirs, wenn ich die Zustände und Stimmungen welche dieses Local mir
zurückruft, mit unserm gegenwärtigen Verhältnis zusammen denke [там
само, c. 412], що супроводжуються трьома артиклями:
а) неозначеним
(3) Diese Gestalten leben in Ihrer
Seele, und eine gute Stimmung wird Ihnen über jede einen schönen
Einfall darbieten [там само, c. 182–183];
б) означеним
(4) Vor der Hand ist
nun mein Geschäft, mich aller Motive, die im ganzen Umkreis meines Stücks für
diese Episode und in ihr selbst liegen zu bemächtigen, und so, wenn es auch
langsam geht, die rechte Stimmung in
mir reifen zu lassen [там само, c. 645];
в) нульовим
(5) Der Franzose der
neulich mit Mellisch bei uns war und sich heut wieder einstellte hat mir die
Zeit und Stimmung genommen, um Ihnen
heute soviel über das Propylæenstück zu sagen als ich willens war [там
само, c. 708] та конкретизується за допомогою різних
епітетів:
а) емотивних
(6) Gewöhnlich muß
ich daher Einen Tag der glücklichen Stimmung
mit fünf oder sechs Tagen des Drucks und des Leidens büßen [там
само, c. 460];
(7) Ich stecke jetzt
in meinem Geschäft, und suche, da ich eine leidliche
Stimmung habe, soweit zu kommen als möglich ist [там
само, c. 794];
б) емоційних
(8) Dann kommen die
Wochen meiner Frau, die der poetischen
Stimmung nicht günstig sein werden [3, c. 207];
в) оцінних
(9) Die Freiheit die
Sie sich mit dem französischen Original zu nehmen scheinen ist mir ein sehr
gutes Zeichen Ihrer produktiven
Stimmung [там само, c. 806];
г) вказівних
(10) Man schwimmt
ordentlich in einem poetischen Meere, aus dieser
Stimmung fällt man auch in keinem einzigen Punkte und alles ist ideal bei
der sinnlichsten Wahrheit [там само, c. 559].
Семантична репрезентація лексеми Stimmung в
емпіричному матеріалі пов’язана з трьома основними площинами: реальною, уявною
та образною.
Реальна площина вписується гармонійно в
1) інтелектуальну діяльність
людини
(11) Aber den Alten kleidet sie doch wenigstens verderbt sie die Stimmung keineswegs und hilft noch einiger maßen, dem Gemüt bei pathetischen Szenen eine gewiße Aisance und Freiheit mitzuteilen [там само, c. 577],
2) психічні процеси й стани
(12) Die Zerstreuungen die ich in Weimar erfahren, klingen heute noch bei mir nach und nach und ich kann noch zu keiner ruhigen Stimmung kommen [там само, c. 691],
3) бажання творити чи працювати
(13) Mit meiner
Gesundheit geht es jetzt von Tag zu Tag besser, doch habe ich noch keine
Stimmung zu meiner Arbeit finden können [там
само, c. 559].
Утілюючи фізичний стан (14) Auch kann ich morgen noch eine Korrektur abtun, und das Gedicht das ich unter Händen habe vielleicht schließen, obgleich der Schnupfen eine schlechte Stimmung gibt [там
само, c. 619], модальність (15) Im Allgemeinen gefällt mir dieses Metrum auch nicht, es leiert gar zu einförmig fort, und
die feierliche Stimmung schein mir unzertrennlich davon zu sein [3, c. 534], соціальний статус (16) Sie ist wo möglich noch materieller
geworden und ihr gespanntes freudloses unerquickliches Dasein hat mir keine
gute Stimmung gegeben [там само, c. 553], духовні запити (17) Hier wäre also schon wieder der Ansatz
zu einer neuen Sammlung, der Anfang einer «unendlichen» Reihe, denn dieses Gedicht hat, wie jede gute Poesie, ein ganzes
Geschlecht in sich, durch die Stimmung die es gibt, und durch die Form die es
aufstellt [там само, c. 421], лексема Stimmung модифікується (посилює
диференційне значення)
(18) So ist dieser
Fust von Stromberg zwar überladen von historischen Zügen und oft gesuchten
Anspielungen, und diese Gelehrsamkeit macht das Stück schwerfällig und oft
kalt, aber der Eindruck ist höchst bestimmt und nachhaltig, und der Poet
erzwingt wirklich die Stimmung die er geben will [там
само, c. 549] і трансформується.
При цьому матеріалізуються культурні реалії на зразок ліричність
(19) Ich werde
unterdessen die lyrische Stimmung in mir zu nähren und zu benutzen suchen und
hoffe, wenn Sie kommen, den Anfang endlich mit einem eignen Beitrag gemacht zu
haben [там само, c. 590],
образ автора
(20) Man wird bei
dieser Lecture recht fühlbar verstimmt und es begegnete mir dabei dasselbe, was
Sie beim Lesen solcher Schriften zu erleiden pflegen, nämlich daß man ganz die
Stimmung der Schriftstellerin annimmt, und sich herzlich schlecht dabei findet [там
само, c. 595–596],
сентиментальність
(21) Ob sich gleich
das schöne naive in keine Formel fassen und folglich auch in keiner solchen
überliefern läßt, so ist es doch seinem Wesen nach dem Menschen natürlich, da
die entgegengesetzte sentimentale Stimmung ihm nicht natürlich sondern eine
Unart ist [3, c. 598–599],
муза
(22) Meine Maria wird
keine weiche Stimmung erregen, es ist meine Absicht nicht, ich will sie immer
als ein physisches Wesen halten, und das pathetische muß mehr eine allgemeine
tiefe Rührung, als ein persönlich und individuelles Mitgefühl sein [там
само, c. 706].
Крім того, аналізована мовна одиниця уживається для позначення частини від цілого
а) на темпоральному тлі
(23) Etwas zu tun war mir den Vormittag deswegen ganz unmöglich, ich will versuchen ob mir der Abend einige Stimmung bringt und Ihnen eine heitre Unterhaltung wünschen [там само, c. 769],
б) на просторовому
(24) Die Arbeit rückt langsam fort, und ich stehe gerade an einem Punkt, wo die Stimmung alles tun muß [там само, c. 555–556],
а також умови
(25) Finde ich Stimmung und Zeit, so
will ich das Liedlein von Magdeburg noch machen, und nach einer alten Melodie, daß dadurch kein Aufenthalt
entsteht [там само, c. 630],
побажання
(26) Herzlich
gratuliere ich zu den Progressen in der Achilleis, die doppelt wünschwürdig
sind, da Sie dabei zugleich die Erfahrung machten, wieviel Sie durch Ihren
Vorsatz über Ihre Stimmung vermögen [там само, c. 686],
згаяного часу
(27) Der Franzose der
neulich mit Mellisch bei uns war und sich heut wieder einstellte hat mir die
Zeit und Stimmung genommen, um Ihnen heute soviel über das Propylæenstück zu
sagen als ich willens war [там само, c. 708],
самопочуття
(28) Übrigens bin ich, seit meiner Zurückkunft von Weimar, nicht viel weiter vorgerückt, die große Hitze wirkte gleich nachteilig auf meine Stimmung und meine Gesundheit, so viele Anstalten zu Gewinnen auch am Himmel indes gewesen, so hat uns noch kein Regen erquickt, das Gras in meinem Garten ist ganz wie verbrannt [3, c. 717],
натхнення
(29) Ich habe heute angefangen auf
den Prolog quæstionis zu
denken und vielleicht schenkt mir der Himmel eine gute Stimmung das Gedicht
heute, wo nicht zu beendigen, doch fürs erste die Anlage dazu zu machen [там
само, c. 781],
написання віршів
(30) Die Freiheit die
Sie sich mit dem französischen Original zu nehmen scheinen ist mir ein sehr
gutes Zeichnen Ihrer produktiven Stimmung, auch auguriere ich daraus, daß wir
noch einen Schritt weiter vorwärts kommen werden als beim Mahomet [там
само, c. 806],
захоплення
(31) Ich bin gerade
in einer leidlichen Stimmung zum Arbeiten, die ich nicht gern unterbrechen mag
drum will ich mich lieber ruhig zu Hause halten [там
само, c. 920].
Зафіксовано й інтенсивність
значення Stimmung, а саме:
блаженство
(32) Ich bin eben
daran, diese, es sind gerade die freundlichen, mit einigen neuen zu vermehren,
die eine glückliche Stimmung mir dargeboten hat [там
само, c. 182].
(33) Sonst genieße ich seit etlichen
Tagen bei diesem schönen Wetter eine so gute freundliche Stimmung, in meinem
kleinen Gartensälchen, daß ich sie herzlich gern mit Ihnen teilen möchte [там
само, c. 702].
Блаженство тут є суб’єктивним емоційним переживанням, детермінованим написанням
нових епіграм Й.В. Ґете та спокійним
станом атмосфери впродовж декількох червневих днів у місті Йєна. Кінцевою межею
блаженства є завершення циклу ксеній – до 27 червня 1796 року та термін
написання листа – 11 червня 1799 року.
Семантично еквівалентним слову Stimmung
є емотивно-оцінний прикметник у множині freundlichen «веселі» та демінутивний композит Gartensälchen «оранжерейка». Візуальний
контакт людини з власним рукописом та окультуреною природою зумовлює появу
асоціативних зв’язків із емоційною сферою, почуттєвою та психічною, відповідно.
У царині уявної площини лексема Stimmung
реалізує бажання Ф. Шиллера
щодо оприлюднення «невеликих милих віршів» Й.В. Ґете в Альманасі
(34) Möchte doch für die kleinen lieblichen Gedichte, die Sie noch zum Almanach geben wollen und zu dem in petto habenden Gedicht von Mignon noch Stimmung und Zeit sich finden! [3, c. 207],
негативне враження від гри
актора
(35) Daher würde er
mir, für die Tragödie, kaum eine poetische Stimmung geben können [там
само, c. 568],
поспішність у роботі
(36) Bis dahin könnte ich zwar zur
Not eine Skizze des Ganzen, die für das Theater hinreichte fertig bringen, aber
diese eilfertige und auf einen äußern Zweck gerichtete Art zu arbeiten würde
mir die rreine Strimmung für eine ruhige Ausführung verderben [там само, c. 568–569],
оцінку творчої
атмосфери адресата і водночас плідної зустрічі з ним
(37) Die schöne
Stimmung nicht zu rechnen, die Ihnen das zu Ihrer Arbeit gäbe, würde es uns
auch die schönste Gelegenheit zu einem IdeenWechsel darbieten, wo das
wichtigste in der Poesie notwendig zur Sprache kommen müßte [там
само, c. 569],
розуміння змісту
віршів
(38) Bei Gelegenheit Ihrer
Gedichtsammlung ist mir eingefallen, ob Sie nicht etwa das Fach didaktischer Gedichte, wozu die Metamorphose
der Pflanzen gehört, noch zu bereichern hätten und vielleicht fände sich zu
solchen Gedichten am schnellsten die Stimmung, da die Anregung von dem
Verstande kommt [там само, c. 741] (тут
підкреслено нами: в оригіналі назву збірки виділено курсивом. – Н. Р.).
Образ Stimmung формується на тернарній
основі:
1) музики
(39) Eine gewisse
musikalische Gemütstimmung geht vorher, und auf diese folgt bei mir erst die
poetische Idee [там само, c. 167],
2) поезії
(40) Ein kleines
Liedchen lege ich hier bei. Gefälle es Ihnen so können wirs auch drucken
lassen. Ich finde unter
meinen Papieren allerlei angefangen, aber die Stimmung läßt sich nicht
kommandieren um es zu endigen [3, c. 620],
3) театральних постановок
(41) In der Tat beklage ichs,
daß Sie diesen Monat verlieren sollen; vielleicht bleiben Sie aber in der
epischen Stimmung und alsdann lassen Sie Sich ja durch Theatersorgen nicht
stören [там само, c. 688–689].
Проведений аналіз дає змогу зробити такі висновки: 1) лексема Stimmung відображає категорію, поняття та концепт психічного явища; 2) уживається в однині для позначення певного емоційного переживання (позитивного, негативного або нейтрального), в множині – для різних видів емоційного переживання; 2) слово Stimmung розширило своє диференційне значення; 3) розвиток диференційного значення зумовив появу переносного значення і використання слова Stimmung як одиниці вторинної номінації; 4) метафоричні моделі переносів Stimmung ще раз підтверджують факт антропоцентричності людського мислення, його схильності проводити асоціативні паралелі між об’єктами позамовної дійсності та собою; 5) у метафоричних значеннях лексеми Stimmung закарбовано суб’єктивну оцінку денотата й емоційно-оцінне ставлення мовця до позначуваної реалії.
До перспектив дослідження відносимо окреслення семантики Stimmung у листах Й.В. фон Ґете до Ф. фон Шиллера, що дозволило б виявити типові й нетипові семантичні підтипи досліджуваної мовної одиниці, реконструювати фрагмент мовної картини світу німецьких геніїв.
Література:
- Приходько
Г.І. Категорія оцінки в контексті зміни лінгвістичних парадигм / Г.І.
Приходько. – Запоріжжя: Кругозір, 2016. – 200 с.
- Приходько
Г.І. Способи вираження оцінки в сучасній англійській мові / Г.І. Приходько. –
Запоріжжя: ЗДУ, 2001. – 362 с.
- Goethe J.W. Briefwechsel
zwischen Schiller und Goethe in den Jahren 1794 bis 1805 / J.W. Goethe Sämtliche Werke 8.1. –
München: btb Verlag, 2006. – 1003, [3] S.
- KLUGE. Etymologisches Wörterbuch der
deutschen Sprache / [bearb. von E. Seebold]. – Berlin: WdeG, 1999. – 924 S.
- WAHRIG. Wörterbuch der deutschen Sprache
/ [von R. Wahrig-Burfeind]. – München : dtv, 2012. – 1152 S.
Структура й основні типи концепту
Мінькова Ганна Юріївна, асистент,
кафедра німецької
філології,
Мелітопольський
державний педагогічний
університет імені Богдана Хмельницького
Складність у визначенні сутності концепту як
наукової категорії, пов'язана з тим, що в сучасній науці і досі немає
однозначного визначення структури й типології концептів (А.П. Бабушкин 1996;
Н.Н.Болдырев 2002; А.А. Залевская 2001; З.Д. Попова, И.А. Стернин 2001).
Найчастіше в структурі концепту розпізнають багато
шарів.
Як «шарове» утворення вивчає концепт знаний
російський дослідник Ю.С. Степанов і виділяє в ньому три основні шари:
буквальне значення (внутрішня форма), пасивний (історичний) шар і новітній
(актуальний і активний) шар (Степанов 1997).
На двоїстість структури концепту вказують
українські дослідники М.П. Кочерган та В.В. Жайворонок, коли пишуть,
сутність концепту «двоїста» – «ментальна і психічна» (Кочерган 2003) та, в
основі концепту лежить «асоціативне нашарування культурних смислів (конотацій)
на основне (словникове) значення слова» (Жайворонок 2004).
Інший відомий російський когнітивіст
Г.Г. Слишкин виокремлює у структурі концепту чотири зони: основні - інтразону
(ознаки концепту, що відбивають власні ознаки денотата), екстразону (ознаки
концепту, видобуті з паремій і переносних значень) і додаткові - квазізону й
квазіекстразону. Останні, пов'язані з формальними асоціаціями, що виникають
внаслідок співзвуччя імені концепту з іншим словом, використанням евфемізмів і
ін. (Слышкин 2004).
Теоретик російської концептології
С.Г. Воркачев виділяє в концепті поняттєвий складник (ознакова і
дефініційна структура), образний складник (когнітивні метафори, що підтримують
концепт у свідомості) і значеннєвий складник - етимологічні, асоціативні
характеристики концепту, що визначають його місце в лексико-граматичній системі
мови (Воркачев 2004).
Про польову
структуру концепту говорять З.Д. Попова, І.А. Стернін:
структура концепту представлена ядром (базовий шар) і периферією
(інтерпретаційний шар). Сукупність базового шару, додаткових когнітивних ознак
і шарів становлять обсяг концепту і визначають його структуру. На думку І.А. Стерніна,
«дана структура не є сталою, оскільки будь-який концепт увесь час функціонує,
актуалізується в різних своїх складових частинах і аспектах, з'єднується з
іншими концептами й відштовхується від них» (Стернин 2001).
У складних концептах додаткові когнітивні ознаки (концептуальні шари)
нашаровуються на базовий образ. Ознак може бути багато, вони можуть утворювати
відносно автономні концептуальні (когнітивні) шари й нашаровуватися як шари в
хмарі від більш конкретного шару до більш абстрактного» (Попова, Стернин 2002). Когнітивні
ознаки й шари часто розподіляють на рівноправні за ступенем абстракції сегменти (Попова, Стернин 2007).
Про багатокомпонентність структури концепту говорить і ще один відомий російський вчений В.І. Карасик, виділяючи образний,
понятійний і ціннісний компоненти. До образної сторони концепту В.І. Карасик відносить «зорові, слухові, тактильні, смакові,
сприймані нюхом характеристики предметів, явищ, подій, відбитих у нашій пам'яті»; до понятійної сторони – «мовну фіксацію концепту». Про ціннісний бік концепту автор цієї концепції пише, що вона «є визначальною для того, щоб концепт можна було
виділити» (Карасик 2001).
Окрім В.І. Карасика
багатокомпонентність структури концепту визнається також М.І. Жинкіним, И.Н. Гореловим, З.Д. Поповою
та И.А. Стерніним. В
трактовках структури концепту цими вченими також фігурує польова організація. Сред
концептуальних шарів виокремлюються зазвичай образний компонент та інформаційно-понятійний
компонент.
Образний компонент складається із двох
складників - перцептивного образу і когнітивного образу, які рівною мірою відбивають
образні характеристики предмета або явища, що вони ними концептуалізуються.
Перцептивний образ заснований на зорових, смакових, тактильних, звукових і
нюхових відчуттях. Когнітивний (метафоричний) образ відсилає абстрактний
концепт до матеріального світу (Попова, Стернин 2007).
Інформаційно-понятійний компонент включає найбільш
істотні ознаки предмета або явища - це «мовна фіксація концепту, його
позначення, опис, ознакова структура, дефініція, зіставні характеристики даного
концепту стосовно того або іншому ряду концептів, котрі ніколи не існують
ізольовано, їх найважливіша якість - голографічна багатомірна убудованість в
систему нашого досвіду» (Карасик 2001).
Інтерпретаційне поле концепту становить його периферію й
містить «оцінки і трактування змісту ядра концепту
національною, груповою і
індивідуальною свідомістю» (Попова,
Стернин 2001). Інтерпретаційне поле зазвичай включає оцінну зону,
енциклопедичну, утилітарну, регулятивну, соціально-культурну та пареміологічну
(Попова, Стернин 2007).
Насьогодні розробки ведучіх російських і українських
концептологів С.Г. Воркачева, В.І. Карасика, Г.Г. Слишкина, Н.А. Красавського, З.Д. Попової, І.А. Стерніна, М.І. Жинкіна, И.Н. Горелова слугують провідною науковою базою для
дослідження концепту у вітчізняній когнітивній науці. Щодо визначення його
структури, позицію вітчізняних вчених можна вважати достатньо сталою, якщо не
брати до уваги існування невеликих відмінностей у поглядах на окремі деталі, та
достатньо узгодженою, якщо не зважати на відхід окремих авторів в бік
детального опису певних граней концептуальної структури. Проте гармонійно
поєднав та суттєво поглибив існуючі концепції науковців талановитий український
лінгвіст А.М. Приходько представивши своє розуміння концепту, суто нове і
тому таке, що притягує до себе увагу, бо подається він як надзвичайно виключне
явище, як складноструктурований феномен.
Погоджуючись з позицією С.Г. Воркачева, В.І. Карасика і Н.А. Красавського,
котрі бачать в концепті багатомірне ментальне утворення, виокремлюючи
образно-перцептивну, понятійну і ціннісну сторони, Приходько вважає за доцільне
розглядати їх окремо у вигляді таких складових як основа концепту (субстрат), надбудова-1
(адстрат) і надбудова-2 (епістрат).
Понятійний
субстрат концепту (основа концепту) відбиває його
денотативну співвіднесеність із концептуальним референтом. На цьому рівні
«поняття» і «концепт» корелюють між собою в гіпо-гіперонімічний спосіб (Приходько,
2008).
Понятійний субстрат концепту є фактуальною інформацією – пропозиціональним
знанням, яке спирається на мовну фіксацію і може бути згрупованим у три типи:
емпіричне, енциклопедичне та стерео- і прототипні знання.
Отже, понятійний субстрат концепту, по-перше, відображає його інформаційну
сутність у вигляді певного набору дефініційних ознак, а по-друге, є тим
асоціатом, що повязує його з ядровою та ближньопереферійною зонами лесичного
значення слова, тоді як дальнопериферійний та інтерпретативний асоціати – з
його образно-перцептивним адстратом (Приходько, 2008).
Перцептивно-образний адстрат (надбудова-1) – це ті знання, образи та асоціації, що
викликаються у свідомості у зв’язку з тим чи іншим денотатом. (Приходько, 2008,
с.57). Формування концепту, у Приходька, спирається на психокогнітивну схему
«відчуття – асоціація-уявлення - образ» (Приходько, 2008).
Ціннісний (валоративний) епістрат (надбудова-2) – найголовніша іпостась концепту, котра
реалізується в єдності його етнопсихологічного,
соціодискурсивного і лінгвокультурного начал.
Етнопсихологічна цінність
концепту визначається конгломератом знань, образів і асоціацій,
які викликаються у свідомості людини саме завдяки її належності до тієї або
іншої етнічної спільноти. Важливе місце відводиться архетипам, котрі, володіючи великою психічною енергією, зумовлюють
моделі мислення та регулюють апріорні форми поведінки.
Соціодискурсивна цінність
концепту – це його функціональний прошарок, зумовлений тими
знаннями, образами й асоціаціями, що складають життєвий світ людини в контексті
культури суспільства. Велику роль тут відіграють традиції та відрегульовані у
віках нормами суспільного буття і поведінкових стереотипів – «культурні сценарії».
Лінгвокультурна цінність концепту – знання, образи й асоціації, що нашаровуються на поняття через знаковий код мови і є глибоко інтеріоризованими в кожної мовленнєвої особистості. Концепт входить в оцінний кодекс тієї чи іншої лінгвокультури на відміну від поняття, яке стає лише тоді концептом, коли воно валоризується (Приходько, 2008).
В концепції Приходька, таким чином понятійний субстрат визнається «константою», а образ і цінність – переміними концепту. Поняття є раціонально-логічним конструктом і тим самим загально когнітивним надбанням, а концепт – лінгвокультурним, що відбиває етноспецифічне осягнення певного фрагмента довкілля. Отже, згідно позиції Приходька, концепт є не просто «схоплене» знаком поняття, а суть поняття етно-соціо-психо-лінгво-культурного порядку з чітко вираженою валоративною компонентою.
Фреймова об’єктивація концепту SPIEL в німецькомовних словниках
Матігорова Діана,
студентка,
Мелітопольський державний
педагогічний
університет імені Богдана Хмельницького
На
сучасному етапі розвитку гуманітарного знання, та у ході активного переходу від
лінгвістики, орієнтованої на вивчення мови в самій собі до лінгвістики
антропоцентричної, що вивчає мову у зв’язку з людиною, її мисленням та
свідомістю, сучасна лінгвістична думка зіткнулася з необхідністю виникнення
нового терміну для адекватного позначення змістової сторони мовного знака, який
би зняв функціональну обмеженість традиційного значення та сенсу і в якому
органічно поєдналися б логіко-психологічні та мовознавчі категорії. [12]
Знання людей про об'єктивну дійсність організовано у вигляді концептів,- абстрактних
ментальних структур, що відображають різні сфери діяльності людини. Людина
мислить концептами, комбінуючи їх, формуючи нові концепти в ході мислення. Тому
концепт розуміється як глобальна розумова одиниця, що представляє собою квант
структурованого знання.
Слово
концепт походить від латинського conceptus, що в
перекладі означає “думка, уявлення, поняття” і первинно застосовувалося як
термін логіки та філософії. [1]
Термін «концепт»
як мовознавча
категорія виник порівняно нещодавно, тому
свого уставленного визначення у мовознавстві немає. На даному етапі опубліковано досить багато робіт, присвячених
інтерпретації поняття «концепт».
Концепт – сучасний термін багатьох гуманітарних наук:
мовознавства, літературознавства, філософії, лінгвістики, психології,
культурології. У науковій
літературі є досить багато дефініцій цього поняття, оскільки воно є одним із
ключових у дослідженні мовної картини світу. [6]
Концепти зводять різноманітність
спостережуваних і уявних явищ до чогось єдиного, підводячи їх під одну рубрику,
і дозволяють зберігати знання про світ. [5]
У сучасному мовознавстві можна виділити три основні підходи до розуміння
поняття "концепт":
1) лінгвістичний (С. О.
Аскольдов, Д. С. Лихачов, В. В. Колесов, В. М. Телія): оскільки концепт існує
для кожного словникового значення, то його слід розглядати як
алгебраїчний вираз значення. Загалом, прихильники цього напряму розуміють
концепт як увесь потенціал значення слова разом з його конотативним елементом;
2) когнітивний (З. Д.
Попов, Й. А. Стернін, О. С. Кубрякова): концепт – явище ментального характеру.
Представники когнітивного підходу зараховують концепт до розумових явищ та
тлумачать його як оперативну змістовну одиницю пам'яті, ментального лексикону;
3) культурологічний (Ю. С. Степанов, Г.
Г. Слишкін): вся культура розуміється як сукупність концептів та відносин між
ними. [3]
Концепт
як основний компонент концептуальної та мовної картин світу синтезує
багатовіковий досвід людства, психологічні, культурні, філософічні, етичні та
естетичні значущості. У сучасних дослідженнях конкретизовано наукові уявлення
про концепт як особливу форму пізнавальної діяльності людини. Концепти виникають у процесі структурування
інформації як про об'єктивний стан справ у світі.
Протягом
останніх років у вітчизняному мовознавстві зросла кількість досліджень, в
основі яких лежить когнітивний підхід до вивчення мовних явищ. Одним із базових
методів аналізу механізмів взаємодії вербальних та когнітивних структур є
фреймовий аналіз.
Фрейми
організують наше розуміння світу в цілому, а тим самим і буденну поведінку.
Вивчення фреймів дозволяє зрозуміти механізми концептуалізації об’єктивованих у
мові понять та явищ дійсності, саме тому фреймовий аналіз стає актуальним не
лише серед учених-мовознавців, але й серед літературознавців та представників
інших галузей знань.
Незважаючи на те, що становлення теорії фреймів у лінгвістиці має свою
передісторію, загальноприйнятим на сьогоднішній день вважається той факт, що
вперше термін «фрейм» був введений у концептуальний апарат досліджень з теорії
штучного інтелекту М. Мінським. Згідно його інтерпретації, «фрейм – це
структура даних, призначена для представлення стереотипної ситуації».
У загальному вигляді фрейм – це спосіб організації уявлень, збережених у
пам'яті. Він відповідає таким поняттям, як схема в когнітивній психології,
асоціативні зв'язки, семантичне поле. «Фрейм» також фігурує як загальне родове
позначення набору понять типу: схема, сценарій, когнітивна модель.
Фрейм – це одиниця знань, яка організована навколо деякого поняття і
містить дані про суттєве, типове і можливе для цього поняття. Фрейм
конкретизує, що в даній культурі характерне і типове, а що – ні. Особливо це
важливо по відношенню до певних епізодів соціальної взаємодії - похід в кіно,
поїздка на поїзді – і взагалі по відношенню до повсякденних ситуацій.
Розвиваючи думку Р. Ленекера, М. Мінського, Ч.
Філлмора про природу фреймів у своїх роботах, С. А. Жаботинська пропонує
розрізняти поряд з предметноцентричним
фреймом і інші види. В цілому представлена цією українською дослідницею
класифікація фреймів включає в себе
наступні п’ять: предметний, акціональний, посессивний, індифікаційний,
комперативний. [8]
В результаті інтеграції базових фреймів виникає міжфреймова сіть.
Абстрактні концепти, представлені її вузлами (слотами) і відносини між ними
можуть бути специфіковані в різних значеннях мовних одиниць. Припускається, що
ця сіть є універсальним інструментом людського мислення. Зумовлюючи найбільш
загальний, початковий принцип організації інформації і задаючи можливі напрямки
осмислення людиною предметного світу, фреймова сіть проявляється на різних
рівнях мовної системи. [2]
Ще
однією проблемою антропоцентричного підходу є концепт гра.
Перша половина XX сторіччя
стала часом великого перелому в історії людства, що ознаменувався
трансформацією майже всіх форм суспільного та індивідуального буття. Зокрема, одним із таких феноменів
стала гра.
Поняття «гри» поширюється практично на всі сфери життя і культури,
викликаючи цікавість вчених щодо гри у життєдіяльності людини та її значення в культурі. Гра визначається як дія, протікає в певних
межах часу, простору і сенсу, за добровільно прийнятими правилами.
Гра досліджувалася в філософії та науці протягом багатьох століть, не
стаючи предметом конкретного вивчення, будучи переважно аспектом, деяким
додатковим моментом.
Найбільш
значний внесок у розвиток саме такого розуміння гри вніс нідерландський
дослідник Й. Хейзінг – автор фундаментальної праці «Homo ludens». [11]
На думку нідерландського
історика, теоретика культури Хейзінга, у грі є щось, що виходить за межі
безпосереднього прагнення до підтримки життя. Сутність гри має нематеріальне начало. [13]
Власна концепція гри, як способу
людської життєдіяльності, була запропонована в ряді праць Х. Ортеги-і-Гассета.
Оригінальною і досі дискусійною є ідея гри, викладена у
філософсько-літературному творіГ. Гессе «Гра у бісер». [10]
У
герменевтичній рефлексії німецького філософа Г.-Ґ. Ґадамера гра (позбавлена
властивої теоріям І. Канта й Ф. Шіллера суб’єктивної інтерпретації)
ідентифікується категорією, що відображає спосіб самореалізації буття в
“образі” / творі мистецтва і тим самим виявляє себе у ньому як прихована істина.
Саме
у грі людина є творцем, конституює власне буття, іманентно невіддільне від
буття гри: “Перетворення - це перетворення в істинне... воно саме – звільнення, повернення в істинне буття.
Гра виявляє те, що є насправді. У ній висувається і виходить у світ те, що в
інших умовах завжди ховається і вислизає.
Хоча, гра як
об’єкт наукового дослідження з давніх часів цікавить філософів,
мистецтвознавців, психологів, культурологів, тобто тих, чиї пошуки пов’язані з
осмисленням місця людини в просторі культури.
У сучасному вітчизняному мовознавстві гра як естетичний феномен є досить
перспективною, але чи не найменш вивченою проблемою. [4]
Гра – перш за
все вільна діяльність, різноманітна за своєю суттю і присутня як ігровий момент
в інших видах діяльності. Феномен гри розчиняється в широкому філософському,
культурологічному та мистецькому контекстах, зберігаючи при цьому свій
інваріант. [7]
Гра – це
складний, багатогранний концепт. Гра має високу міру семіотичності, творить
“світ в собі”, що є відмежованим від зовнішнього. [9]
Отже,
актуальність проблеми та її недостатнє висвітлення обумовили необхідність
дослідження концепту SPIEL на матеріалі німецької мови.
Концепт SPIEL має складну таксономічну структуру, засновану на
ієрархічних зв'язках. Він являє собою сукупність шести базових рівнів, а саме,
спортивні ігри, азартні ігри, дитячі ігри, театральна гра, гра на музичному
інструменті та електронні ігри.
Дослідження
особливості об’єктивації фреймової структури концепту SPIEL відбувалося на матеріалі німецькомовних словників: «Большой современный
немецко – русский, русско – немецкий словарь слов» (2003), «Wörter und Wendung Wörterbuch»
(1970), «Grammatisch-kritisches Wörterbuch der Hochdeutschen Mundart» (1811)
, «Mittelhochdeutsches Wörterbuch» (1854), «Deutsches Wörterbuch von Jacob Grimm und Wilhelm Grimm» (1854), «Die deutsche Rechtschreibung. Auf der Grundlage der
aktuellen amtlichen Rechtschreibregeln» (2013), «Mittelhochdeutsches
Handwörterbuch» (1872), «Rheinisches Wörterbuch» (1928), «Duden. Deutsches Universalwörterbuch A–Z, neue Rechtschreibung»
(1989).
Дослідження
концепту SPIEL із застосуванням методів фреймового та
концептуального аналізу дозволили дійти висновків, що концепт знаходить свою
об’єктивацію майже у всіх п’яти фреймах.
Предметний
фрейм найчастіше об’єктивується у кваліфікативній схемі. Менш об’єктивованим
концепт SPIEL виявився у локативній та у темпоральній схемі.
Даний концепт не знайшов своєї об’єктивації у квантативній схемі та у схемі
способу буття.
Акціональний
фрейм найчастіше об’єктивується у схемі каузації, стану / процесу. Рідше
знаходить свою об’єктивацію концепт SPIEL у
схемі дії .
Часто
реалізується у посессивному фреймі. Об’єктивованою є схема інклюзивності. Не повною мірою виявляється об’єктивація
концепту SPIEL у схемі власності та у схемі партитивності.
Щодо
ідентифікаційного фрейму, тут концепт SPIEL
об’єктивується у схемі генералізації та у схемі
специфікації. Не часто об’єктивується на даному етапі дослідження схема
персоніфікації.
Компаративний фрейм за результатами досліджень є найменш об’єктивованим. Концепт SPIEL з трьох схем даного фрейму: тотожності, подібності, схожості, реалізується лише в останній.
Отже, концепт як ментальна одиниця, відображає певний фрагмент реальності і сприяє категоризації об'єктів дійсності. Оскільки навколишня дійсність і способи її відображення в нашій свідомості можуть бути різні, то й концепти неоднорідні за своєю суттю.
Література:
- Гайдук Г. В. Концепт як базове поняття
когнітивної лінгвістики [Електронний ресурс] / Г.В.Гайдук. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/27_SSN_2012/Philologia/3_117439.doc.htm
- Жаботинская
С. А. Лексическое значение:
принципы построения концептуальной сети / С.А. Жаботинская // Pstyga, A. (red.)
Slovo z perspektywy jezykoznawcy s tlumacza. – Gdansk : Widawnictwo
Universytetu Gdanskiego, 2005. – S. 53–62.
- Заньковська Г. Д. Методи дослідження концептів / Г. Д.
Заньковська. // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. – 2015. - № 19. – С. 102 – 104.
- Концепт “ГРА” [Електронний ресурс] – Режим
доступу до ресурсу: http://bo0k.net/index.php?p=achapter&bid=20628&chapter=1
- Концепция образовательной программы «Когнитивные исследования» //
Русская антропологическая школа / [сост. И. Протопопова]., 2003. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.kogni.narod.ru/concept.htm
- Літяга В. Поняття "концепт" у парадигмі
сучасних лінгвістичних досліджень [Електронний ресурс] / В. Літяга // Вісника
Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – 2013. – №
1. – С. 48 – 50. – Режим доступу до
ресурсу:litiaga-v-term-concept-in-the-modern-linguistic-paradigm_24715.pdf.
- Нестерова Н. В.,
Баннов К. Ю. Игра как объект культурологического аналыза
[Електронний ресурс] / Н. В.
Нестерова, К. Ю. Баннов // Вестник культуры и искусств. – 2006. – № 1. – С. 51 – 64 . – Режим
доступу до
ресурсу:https://cyberleninka.ru/article/n/igra-kak-obekt-kulturologicheskogo- analiza.
- Никонова Ж. В. Теория фреймов в аспекте лингвистических исследований
[Електронний ресурс] / Ж. В. Никонова. – Режим доступу: http://evcppk.ru/article.php?id=26
- Старко В. Ф. Концепт ГРА в контексті
слов'янських і германських культур (на матеріалі української, російської,
англійської та німецької мов): автореф. дис. на здобуття наук, ступення канд. філол.
наук: спец. 10.02.15 «
Філологічні науки» / В. Ф. Старко . – К., 2004.
- Феномен гри у філософських та
культурологічних концепціях першої половини XX ст. [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу:
http://allref.com.ua/uk/skachaty/Fenomen_gri_u_filosofs-kih_ta_kul-turologichnih_koncepciyah_pershoyi_polovini_XX_st%7C.
- Хейзинга
И. Homo Ludens; Статьи по истории культуры / Йохан Хейзинга; [пер., сост. и
вступ, статья Д.В.Сильвестрова]. – М.: Прогресс - Традиция, 1997. – 416с.
- Хорошун О. О. Концепт як основне поняття
когнітивної лінгвістики. [Електронний ресурс] / О. О. Хорошун // Вісник
Житомирського державного університету. – 2010. – № 49. – С. 159 – 161. – Режим
доступу до ресурсу: http://eprints.zu.edu.ua/4089/1/Vip_49_32.pdf.
- Шейко В. М. Культурологія: навчальний
посібник / В. М. Шейко, Ю. П. Богуцький, Е. В. Германова де Діас. – Харків:
ХДАК, 2011. – 473 с.
Психологічний паралелізм і його стилістичні форми в романі Г. Гессе „Demian”
Нехидько
Ольга, студентка,
Мелітопольський державний
педагогічний
університет імені Богдана
Хмельницького
Багатофункціональність мовлення у суспільстві та його взаємозв’язок
з мисленням та психічною сферою індивіда підкреслює різноплановість зв’язку
мовознавства з різними науками. Помітно виражений зв’язок наука про мову має з психологією,
що спричинило появу багатьох психологічних методів та концепцій у мовознавстві.
Таким шляхом виник у мовознавстві й психологічний напрямок, а термін, що
пов’язав ці дві наукові течії, а саме «психолінгвістика», був запропонований в Америці
у 50-ті роки [3, с. 17].
Виникнення нової дисципліни зумовлено зацікавленістю
такими теоретичними проблемами як мовленнєва свідомість, вербальна та невербальна
комунікація, сприйняття та розуміння мовлення, а також практичними проблемами:
мовленнєвий вплив, вивчення та викладання іноземної мови [3, с. 12].
Актуальність цієї теми зумовлена тим, що психолінгвістика
є наукою, яка розвивається у кількох напрямках (білінгвальна, прикладна, етно-,
соціо-, пато-, психолінгвістика), тому вона не має усталених методів та
прийомів дослідження, але має ґрунтовну базу наукових добутків завдяки своїй
міждисциплінарності. Отже існує нагальна потреба у перевірці існуючих прийомів
вивчення людського мислення, зафіксованого на письмі.
Існує певна
класифікація рівнів, за якою простежується характер співробітництва таких наук
як лінгвістика та психологія. Засновником психолінгвістичного напрямку
досліджень на терені існування радянських республік був психолог і лінгвіст О.О.
Леонтьєв, котрий зробив великий внесок у розвиток психолінгвістики. Термін «психолінгвістика»
означає комплексну дисципліну, яка вивчає мовлення, яке обумовлює
зв’язок з мовознавством, а також розглядає мовлення як психологічний феномен –
контакт із психологією. Метою такої співпраці психології та
лінгвістики є обмін (або одностороннє запозичення) методологічних схем аналізу [2,
с. 19].
Психологічний паралелізм – один із стилістичних прийомів, які Г. Гессе
плідно вживає у аналізованому творі «Demian». Сутність прийому полягає в тому,
що структура сюжету твору побудована на співставленні мотивів, картин природи,
відносин, ситуацій, дій тощо. Аналіз твору показав наявність різнобічних
прикладів паралелізму.
Сни. Різного
роду сновидіння простежуються у тексті в якості засобу демонстрації психічного
стану персонажів. На одній із сторінок роману ми зустрічаємось з одним із
багатьох сновидінь головного героя, тлумачення якого можна розглядати як
перехід духовного стану Е. Сінклера на «наступний рівень», тобто герой
нарешті навчився тримати під контролем свої емоції, думки та переживання.
Наприклад: «Unter anderem träumte ich
oft, daß Kromer mich mißhandelte, daß er mich anspie und auf mir kniete, und,
was schlimmer war, daß er mich zu schweren Verbrechen verführte – vielmehr
nicht verführte, sondern einfach durch seinen mächtigen Einfluß zwang» [4,
с. 21].
Природа. Аналіз уривків з тексту засвідчив ототожнення духовної
гармонії людини з природою. Г. Гессе проводить паралель між двома живими
істотами – людиною та твариною та дає натяк, що не кожна людина є людиною. Це
не стосується зовнішнього вигляду, це пов’язано з духовністю, внутрішнім
світом, свідомістю індивіда. Отже, людина має усвідомлювати свої можливості,
бути у гармонії з собою, зі своїм внутрішнім «Я». Наприклад: «Nirgends so einfach und leicht wie bei
dieser Übung machen wir die Entdeckung, wie sehr wir Schöpfer sind, wie sehr unsere Seele immerzu teilhat an
der beständigen Erschaffung der
Welt. Vielmehr ist es
dieselbe unteilbare Gottheit, die in uns und die in der Natur tätig ist, und wenn die äußere Welt unterginge, so
wäre einer von uns fähig, sie wieder aufzubauen, denn Berg und Strom, Baum und Blatt, Wurzel und Blüte, alles Gebildete in
der Natur liegt in uns vorgebildet, stammt aus der Seele, deren Wesen Ewigkeit
ist, deren Wesen wir nicht kennen, das sich uns aber zumeist als
Liebeskraft und Schöpferkraft zu fühlen gibt» [4, с.69].
Птах. Зображення птаху зустрічається майже у всіх главах роману. Традиційно образ птаха є символом людської душі, почуття свободи, а у поезії він позначає умовно зазвичай образ поета. Завдяки цьому символічному образу ми можемо спостерігати становлення душі головного героя. Востаннє образ птаха з’являється у останній главі роману «Початок кінця». Семантика цього образу співвідноситься з черговою метаморфозою духовного стану Е. Сінклера, умовно, зі смертю старого духовного стану та народженням нового. Його душа нарешті здобуває справжню свободу. Наприклад: «Die Urgefühle, auch die wildesten, galten nicht dem Feinde, ihr blutiges Werk war nur Ausstrahlung des Innern, der in sich zerspaltenen Seele, welche rasen und töten, vernichten und sterben wollte, um neu geboren werden zu können. Es kämpfte sich ein Riesenvogel aus dem Ei, und das Ei war die Welt, und die Welt mußte in Trümmer gehen» [4, с.108].
Таким чином, завдяки використанню контекстуального та інтерпретаційного методів, можна простежити кілька психологічних паралелей у творі «Demian».
Література:
- Веселовский А. Н. Историческая поэтика. / А.Н. Веселовский. – М.: Высшая
академия, 1989. – 405 с.
- Леонтьев А.А. Основы психолингвистики. – М.: Смысл, 2005. – 288 с.
- Тарасов, Е.Ф. Тенденции развития психолингвистики / Е.Ф. Тарасов.
– М.: Наука, 1987. – 167 с.
- Hesse H. Demian. Die Geschichte vom Emil Sinclairs Jugend / H. Hesse. –
Berlin : S. Fischer Verlag, 1919. – 110 S.
Особливості об’єктивації фреймової структури концепту KÖNIGIN в контексті роману Стефана Цвейга «Марія Стюарт»
Лазаренко
Вероніка Юріївна, студентка,
Мелітопольський
державний педагогічний
університет
імені Богдана Хмельницького
Аналіз теоретичної літератури з
області мовознавчих і літературознавчих наук показує, що когнітивна лінгвістика
є сучасним і актуальним напрямом. Когнітивна лінгвістика дозволяє усвідомити
мовні особливості людини і зрозуміти як вони впливають не тільки на
комунікативні та поведінкові сторони життя, але і на внутрішні психологічні
процеси та стани. На першому плані цього мовознавчого напряму знаходяться
системний опис і пояснення механізмів засвоєння людиною мови, а також принципи
структурування цих механізмів. Центральним завданням когнітивної лінгвістики
можна назвати опис і пояснення внутрішньої когнітивної структури та динаміки
мовця-слухача.
Пізнавальна діяльність людини сприймається як поступовий розвиток уміння
орієнтуватися у навколишньому світі та має за необхідність ототожнювати або
розрізняти об'єкти. Концепти виникли саме для забезпечення такої діяльності.
Отже, утворення концептів пов'язане з пізнанням світу, з особистим сприйняттям
людини та з формуванням уявлень про нього.
Лише наприкінці XX століття лінгвісти
дійшли висновку, що носій мови – це носій певних концептуальних систем.
Концепти за своєю сутністю є ментальними. Кожен концепт з'єднує принципово
важливі для людей знання про світ і разом з тим відкинуті несуттєві уявлення.
Концептуальна система утворює загальну картину світу, в якій відображені
сприйняття людиною дійсності, її досвід та індивідуальне розуміння сутностей.
На думку філолога Степанова, структура
концепту є тришаровою. Перший шар – це основна, актуальна ознака; другий шар –
додаткова або кілька додаткових, «пасивних» ознак, які вже не є актуальними,
тобто на сьогодення вони є «історичними»; третій шар – внутрішня форма,
зазвичай зовсім не усвідомлювана, а відображена у зовнішній, словесній формі.
Таким чином, можна дійти висновку, що в сучасних дослідженнях концепти зазвичай
визначаються як багатовимірні смислові утворення в колективній свідомості, перш
за все у мовній формі.
Ядром
концепту є стрижневе слово, смислова домінанта, що у процесі усвідомлення
доповнюється новими семами, які в тексті реалізуються через мовні одиниці
(слова, словосполучення, речення). [6; с. 44]
Концепт є
багатоаспектним поняттям, тобто у різних ситуаціях може бути вираженим різними
словами, складовими семантичного поля концепту, за якими слідує невербальний
досвід людини та всього людства в цілому. Також концепт може змінюватися, але
це не залежить від ситуативних факторів. Його трансформація пов'язана зі зміною
умов навколишнього світу, якихось ціннісних уявлень людини або з отриманням
нових знань про предмети, явища чи процеси. [5; с. 18]
На думку
вченого Аскольдова, найістотнішою ознакою концепту виступає функція
замісництва. Як зазначав учений, «концепт – це уявне утворення, яке замінює нам
у процесі мислення невизначену кількість предметів одного і того ж роду». Деякі
концепти можна розглядати як схематичні уявлення, які позбавлені тих чи інших
конкретних деталей. Що стосується визначення «поняття», то за міркуваннями
дослідника «це точка зору на певну кількість уявлень, а вже потім готовність до
їх сприйняття у процесі мислення з цієї точки зору». Саме в точці зору
зосереджена загальність поняття, так як воно може бути поширеним на невизначену
кількість конкретизацій поданого слова. [1; с. 269]
Особливою увагою у лінгвістичних
дослідженнях користуються концепти, які займають важливе місце в житті етносу.
До цього списку можна віднести концепт KÖNIGIN,
який є відомим ще з давніх часів. Концепт KÖNIGIN
має складну і багату історію як в етимології, так і в семантиці, що вимагає
глибокого проникнення в його сутність.
Концепт
KÖNIGIN має важливе етнічне й історичне значення у німецькій мові. Особливо
яскраво монарші постаті були освітлені у минулі епохи. На думку тогочасних
людей, королі – це люди, як і всі інші, але водночас вони є втіленням всієї
могутності нації, божественної влади, яка існує окремо від простих смертних. Це
знання мало свою особисту сакральність і вважалося незаперечною істиною.
В певну
добу вся державна влада була зосереджена в руках монархів. Правлячі королі та
королеви відігравали найвизначнішу роль у формуванні країни і її культури,
визначали загальні засади державного ладу та вважалися «Божими намісниками на
землі». Захоплення вінценосними особами у Середньовіччі було відлунням
впевненості простого люду в їх божественному походженні, яке коріннями сягає
народних уявлень про особливу магічну силу, тобто талан короля.
Французький історик М. Блок відзначає, що сьогодні нам
важко зрозуміти шаленість, з якою люди тієї епохи поклонялися королям.
[2; с. 483]
Чи не найповніше королівська
присутність постає у белетризованому романі Стефана Цвейга «Марія Стюарт», де з надзвичайною точністю описується
трагічне життя королеви Шотландії з роду Стюартів. За основу книги письменник
узяв особисті листи Марії, які були оприлюднені ще за її життя. У центрі подій
стоїть запекла ворожнеча між шотландською королевою Марією та англійською
Єлизаветою Тюдор. Проте ці дві правительки жодного разу не зустрічалися у
своєму житті. Так звеліла Єлизавета. Не дивлячись на це, протягом чверті
століття між королевами велося активне листування, повне прихованих образ і
погроз. [3]
Складність
стосунків, жорстокість часів, особливість долі королеви Марії Стюарт, її роль в
історії Англії та всієї Європи дозволяє розглядати особу як концептуальне
явище, зокрема як концепт KÖNIGIN.
Дослідження концепту KÖNIGIN з використанням
методів фреймового та концептуального аналізів показало, що його об’єктивація відбувається за концептуальними схемами п'яти
базових фреймів, які мають певні модифікації, а саме предметний фрейм,
акціональний фрейм, посессивний фрейм, компаративний фрейм і таксономічний
фрейм. [4; с. 3-20]
Фрейми мають високу концептуальну ємність, вони є допоміжними засобами представлення про дослідницький концепт, а також призначені для розпізнавання та інтерпретації нової інформації.
Тобто, концепт KÖNIGIN є багатоаспектним ментальним поняттям, яке існує у різноманітних мовних формах і має певні модифікації, що доводить значущість даного концепту в німецькій концептосистемі. Вивчення національних концептосистем є актуальною дослідницькою задачею сучасної лінгвістики, яке допомагає розкривати й осягати мовну картину світу.
Література:
- Аскольдов С. А. Концепт и слово // Русская словесность.
От теории словесности к структуре текста: Антология / Под общ. ред. В.П.
Нерознака. – М.: Academia, 1997. – С. 267-279.
- Блок М. Короли-чудотворцы: Очерки представлений о
сверхъестественном характере королевской власти, распространенных
преимущественно во Франции и Англии / Марк Блок ; [пер. с фр. В. А. Мильчина].
— М. : Школа «Языки русской культуры», 1998. — 712 с. (цитується за електронною
версією: http://litzbirnyk.com.ua/wp-content/uploads/2015/12/41.15.15.pdf)
- Жаботинская С.А. Концептуальный анализ: Типы фреймов //
Вісник Черкаського Університету : Серія «Філологічні науки». – Черкаси, 1999. –
Випуск 11. – С. 12–25.
Об’єктивація фреймової структури концепту BLUT/КРОВ у німецькомовній картині світу
Адигезалова Влада Тельманівна, студентка,
Мелітопольський державний педагогічний
університет імені Богдана Хмельницького
Концепт
– це еквівалент поняття. Тобто концепт і поняття за змістом однакові явища. Його
трактують як змістовну сторону словесного знака, основою якої є ідея, що фіксує
суттєві властивості реалій і явищ, а також відносини між ними. Концепти належать
до розумової, духовної або матеріальної сфери існування людини, вироблені і
закріплені суспільним досвідом народу, а також мають історичне коріння. Основа
концепту володіє своїм власним потенціалом і здатністю диференціюватися;
відображення цієї здатності словники показують як тенденцію до утворення
різноманітних словесних відтінків і переносів. [1]
Когнітивна
лінгвістика є мовознавчим напрямом, який розглядає функціонування мови як
різновид когнітивної, тобто пізнавальної діяльності, а також займається
дослідженням когнітивних механізмів та структури людської свідомості через
мовні явища. [3]
Предметом
когнітивної лінгвістики є проблема ролі мови у процесах пізнання й осмислення
світу, в проведенні процесів його концептуалізації й категоризації, проблема
співвідношення концептуальних систем з науковою та звичайною картиною світу із
мовною. [2]
Представниками когнітивного підходу в семантиці є
переважно американські вчені Дж. Лакофф, Р. Лангакер, Р. Джекендофф, Ч.
Філлмор, Л. Талмі, А. Гольдберг, Дж.
Тейлор, А. Ченкі та ін. Відомою є праця Р. Джекендоффа «Семантика і
когнітивна діяльність», в якій обґрунтовано зв’язок семантики з психологією.
Зокрема, вчений доводить, що при сприйнятті мовлення людина користується тими
самими механізмами, що й при сприйнятті загалом будь-чого. [2]
Теорія когнітивних категоризацій у досліджені мови
є досить новою. Це теорія систематизації значень слів у
мовній свідомості людини, яка здійснюється у межах сформованої в її свідомості
наївної картини світу.
В основу теорії покладено ідею американського
лінгвіста, фахівця з мов американських індіанців і автора так званої гіпотези
«лінгвістичної відносності» Б. Уорфа про членування світу на категорії за
допомогою мови.
Виділення такої категорії можливе лише тоді, коли
для її назви у мові є відповідне слово. Когнітивний погляд
категоризації ґрунтується на припущенні, що здатність людини до категоризації
пов’язана з її досвідом та уявою, особливостями сприйняття, культурою, а також
зі здатністю створювати образи, метафори, метонімії тощо. Метою
категоризації є
пояснення нового через уже відоме та структурування картин світу за допомогою
узагальнень. [4]
Сама
ж категорія є концептуальним класом, який складається з — членів категорії,
елементів або об’єктів, об’єднаних «родинною подібністю». Тобто людина сприймає
будь-яку семантичну категорію як таку, котра має центр і периферію, відповідно,
«більш прототипічних» і «менш прототипічних» представників. [4]
Щодо
тлумачення значень німецької лексеми “Konzept“ треба зазначити, що вони розглядаються далеко не у всіх стандартних
словниках. У літературі XVIII-XIX ст. воно не зустрічається. Немає його навіть
у таких, «концептуальних» філософів, як Ніцше, Штирнер і Шопенгауер. У
лінгвістичній літературі цей термін отримує все більшу популярність особливо з
кінця 1960-х рр.., коли його починають вживати в контекстах типу: “das
Rollenkonzept” - «поняття ролі, “das Konzept der Nationalsprache” - «поняття
національної мови». [1]
Отже,
сьогодні німецький “Konzept” дуже часто позначає не просто «поняття», а лише попереднє, уривчасте,
незавершене, іноді туманне, цінне і несуперечливе уявлення про світ в цілому,
що лежить за деякими поняттями та моделює істинні поняття людини. [1]
Упорядковане поєднання концептів у свідомості
людини становить її концептуальну систему. Концептосистема і ментальний
лексикон перебувають у відношенні «ціле — частина», оскільки концептосистема —
це єдиний рівень представлення знань, що поєднує мовну, сенсорну й моторну
інформацію. [5]
Концептуальна система є динамічною. Вона весь час
змінюється під впливом постійного процесу пізнання. Водночас слід зазначити, що
концептосистеми різних людей не збігаються, це залежить не тільки від їхнього
інтелектуального рівня, а й від їх власного життєвого досвіду та оточення. [5]
Компонентами
моделі світу і концептуальної системи є фрейми,
структури, які репрезентують стереотипні, типізовані ситуації у
свідомості (пам’яті) людини і призначені для ідентифікації нової ситуації, яка
ґрунтується на такому ж ситуативному шаблоні. [4]
Вперше термін «фрейм» ввів американський дослідник
в галузі штучного інтелекту та філософії Марвін Мінський у 1974 р. для
позначення структури знань для сприйняття просторових сцен. За Мінським, фрейм
— це ієрархічно впорядкована репрезентація певної стандартної ситуації дійсності.
У пам’яті людини зберігається великий набір різноманітних фреймів, які
актуалізуються під час сприймання нових сцен. [4]
Як висновок, фрейм є поєднанням мислиннєвих
цілісних частин багатокомпонентного концепту, або об’ємним уявленням, деякої
сукупності стандартних знань про предмет або явище. Наприклад, нім. “das Leben” містить в собі складові як “der Anfang”, “das Ende”, “atmen”, “genießen”,
“Freude”, “Trauer” та інші. Фрейм постійно доповнюється шляхом поглиблення інформації про саму ситуацію
та образними (символічними, метафоричними та ін.) уявленнями про неї. [4]
За допомогою концептів можна виявити те, що в
художній літературі має назву внутрішній світ людини. Концепти внутрішнього
світу представлені в мові за допомогою метафори. [4]
Однією
з проблем є дослідження концепту BLUT/КРОВ в німецькій, і взагалі в мовній
картині світу. Слово дуже давнє, ще індоєвропейської епохи. Взагалі, кров — це
рідка рухома сполучна тканина, яка
складається з плазми і зважених в ній кров’яних клітин. Кров укладена в систему
судин і знаходиться в стані безперервного руху. Припинення руху крові при
зупинці серця призводить організм до загибелі. [4]
Концепт BLUT/КРОВ є складним і багатошаровим. В
картині світу, відображеної в мові, по відношенню до людини вбачаються два
основних значення слова кров. Кров є не тільки біологічно значимою системою,
але і системою, яка організовує існування матерії, Всесвіту у всьому
різноманітті форм. Так, російський мислитель та філософ П. А. Флоренський
зауважив, що «біологічне все, що оточує
нас, наше тіло, продовження нашого тіла, сукупність наших органів». [6]
Актуальність вивчення соматичного концепту BLUT/КРОВ
пояснюється роллю, яку відіграє ця ключова субстанція в розумінні людської
природи.
Кров
можна звести до однієї лише біології. Проте, в мовах усіх народів світу
метафора крові займає особливе місце в числі логічних і поетичних засобів
вираження. Поети і мудреці всіх народів, щоб влучно виразити в одному слові
активний життєвий принцип, охоче використовували образ крові.
Для німецькомовної картини світу характерне
закріплення за концептом BLUT/КРОВ ролі «суб’єкта», оскільки наголошується, що
«Об’єкт і суб’єкт переплітаються і перетворюються в процесі пізнання». Виходячи
з цього, можна вважати одним з найважливіших фізичних ознак концепту BLUT/КРОВ
є ознака «вітальності» (від лат.
vitalis– життєвий). Тобто, концепт BLUT/КРОВ у мовній картині світу
переплітається із концептом LEBEN/ЖИТТЯ. [7]
Одним
із способів вираження ознаки «життя» у концепті BLUT/КРОВ в німецькомовній
картині світу є приєднання предикатів життя до імені концепту (“lebensfrohes
Blut”; “das Blut voller Lebensfreude”; “sehr lebhaftes Blut”). У німецькій мові також можливе використання
лексеми lebendig для опису вітальних ознак BLUT (“lebendiges Blut”, де
“lebendig” має значення “lebend”; “am Leben sein”). [4;2]
З поданням про життєву силу та життєву енергію,
також пов'язані наївні уявлення носіїв німецької мови про здоров’я. До розряду вітальних ознак концепту відноситься
«фізіологія» (сон, хвороба, їжа, вік тощо). [1]
Взагалі, як в німецькій, так і в інших мовних картинах світу, концепт КРОВ ототожнюється з великою кількістю ознак живої та неживої природи: з живими істотами “Menschblut”, “Bluthund”, з різними станами “frisches Blut”, “kaltes Blut”, “warmes Blut”, з плодами “Blutapfel” та з будь-якими іншими ознаками.
Тобто, концепт BLUT/КРОВ – багатошарове явище, яке трактується як біологічний зв’язок будь-чого/кого із будь-чимсь/кимсь. [7]
Література:
- Демьянков
В.З. Понятие и концепт в художественной литературе и в научном языке // Вопросы
филологии. М., 2001. № 1. С.35-47.
- Камалова
А. А. Мова і знання // Проблеми концептуалізації дійсності і моделювання мовної
картини світу: Матеріали Міжнародної наукової конференції / Відп. ред. Т. В. Симашко.
- Архангельськ: Поморський держ. ун-т, 2002. С. 47-51.
- Касевич
В.Б. Языковые структуры и когнитивная деятельность // Язык и когнитивная
деятельность. М.: Наука, 1989. - С. 4-18.
- Лакофф
Дж., Джонсон М. Метафори, якими ми живемо // Теорія метафори/під ред. Н.Д.
Арутюнову, М. А. Журинской.– М: Прогрес, 1990.– С. 389-416.
- Лингвистические
исследования в конце XX в. — М., 2000.
- Флоренский П.А., священник. Сочинения в 4-х т. Т.3 (1).– М.: Мысль, 2000.– С. 440-389.
- Шарден
де Т. Феномен человека.– М.: Устойчивый мир, 2001. C. 38-232.
Функція порівнянь у творі Германа Гессе «Das Glasperlenspiel»
Шелудько Дар’я, студентка,
Мелітопольський державний педагогічний
університет імені Богдана Хмельницького
Порівняння – один із найважливіших способів пізнання дійсності. Порівнюючи
якесь явище з іншим, людина отримує нову інформацію чи порівнює з раніше
отриманою інформацією. За допомогою порівнянь людина пізнає світ, оскільки цей
процес нерозривно пов’язаний з ціннісною картиною світу, а його аналіз дає
змогу виявити місце тих чи інших об’єктів у мовній картині світу. Порівняння –
це явище, яке покладене в основу багатьох образних засобів мовлення, використовуться
для того, щоб зробити предмет зрозумілішим та
справити на реципієнта враження якомога більшої сили.
Порівняння сприяє створенню яскравішого образу персонажа, підкреслює
важливість думки, розкриває сутність явища, репрезентує ставлення до нього
автора. Вибір порівняння завжди пов’язаний із характером авторської оцінки.
Одним з найбагатших на порівняння творів є роман-притча «Das Glasperlenspiel» («Гра в бісер») Германа Гессе. «Гра в бісер», прийом або символ, значення
якого розкривається протягом усього твору, – професійна забава математиків, музикантів чи
філологів. Ця гра зачаровувала все більше і більше людей духу і стала втіленням
артистизму і духовності, витонченим культом, близьким до медитації способом
виховання свого розуму. Щоб пояснити цей феномен Гессе й застосовує численні
порівняння, які виконують у творі різноманітні функції.
Отже, за допомогою порівнянь ми можемо зрозуміти оригінальні авторські
образи та пізнати об’єктивну чи уявну реальність.
Проблемами функціонування порівнянь займались видатні вітчизняні та
зарубіжні науковці, серед яких Ш. Баллі, О. Веселовський, О. Потебня,
М. Черемисіна, І. Лисков і багато інших. Однак використання сучасних
методів та прийомів аналізу тексту уможливлює вивчення проблеми на більш
поглиблених рівнях і зовсім в інших ракурсах.
Актуальність дослідження пов’язана з браком робіт, які б розглядали порівняння у
зв’язку зі структурою думки автора.
Аналіз вибірки показав, що порівняння у творі можна класифікувати на такі
ідіоматичні групи:
- пояснення, уточнення якогось поняття, наприклад: «Nun hängt es mit unsrem geistigen Hochmut zusammen, dass wir der Weltgeschichte, namentlich der neueren, beinahe so gegenüberstehen, wie etwa der Asket und Eremit des älteren Christentums dem Welttheater gegenüberstand»[4, c. 205] – «Тепер ми у своїй духовній гордині ставимося до світової
історії, особливо до нової майже так, як,
скажімо, аскет і пустельник з часів раннього християнства ставився до світової
марноти»;
- конкретизації, унаочнення зображення якогось явища, наприклад: «Als Verräter oder als Verrückter aber will ich nicht angesehen sein, es ist ein Urteil, das ich nicht annehmen kann» – «Але я не хочу, виглядати як зрадник чи як божевільний, з такою думкою я погодитись не можу»;
- підкреслення тієї чи іншої думки, наприклад: «Mehr aber als dieser
Anblick ergriff und fesselte ihn der menschliche Vorgang vor seinen Augen, der
festliche Morgen- und Sonnenbegrüßungstanz seines Schülers, der den
halbfertigen, von Launen beherrschten Jüngling in einen wie gottesdienstlichen Ernst hinanhob und ihm, dem Zuschauer,
seine tiefsten und edelsten Neigungen, Begabungen und Bestimmungen in einem
Augenblick ebenso plötzlich, strahlend und enthüllend eröffnete, wie das Erscheinen der Sonne dies kalte
finstere Bergseetal erschlossen und durchleuchtet hatte» – «Та ще дужче,
ніж ця картина, вразило й захопило його перетворення людини, що відбулося в
нього перед очима, святковий танець його учня на славу ранку й сонця, який
підніс недозрілого юнака до майже святої поважності й раптово, чітко відкрив
перед єдиним глядачем його найпотаємніші й найблагородніші нахили й здібності,
його покликання, за одну хвилину знявши з усіх оболонки, як сонце зійшовши, відкрило й осяяло холодну, похмуру улоговину» [3,
c. 89];
- створення живих переконливих
образів, наприклад: «Später hat er erzählt, Knechts merkwürdige Ruhe und Kälte in diesem Augenblick habe er zuerst wie einen Schlag und eine Beleidigung, wie eine Ohrfeige empfunden, einen Verrat an ihrer alten Freundschaft und Vertrautheit, ein kaum begreifliches Überbetonen und Vorwegnehmen seiner dem nächstigen Stellung als höchster Vorgesetzter» – «Згодом він розповідав, що тієї миті він сприйняв
дивовижну незворушність і холодність Кнехта як удар і образу, як ляпас, як
зраду їхньої давньої дружби і близьких стосунків, як незрозуміле наголошення на
своєму майбутньому високому становищі й завчасну демонстрацію
його»;
- конкретизації, наприклад: «Denn wie jede große Idee hat es eigentlich keinen Anfang, sondern ist, eben der Idee nach, immer dagewesen» – «Бо як кожна велика ідея, вона, властиво, не мала початку, саме як ідея вона існувала споконвіку».
Проведене дослідження свідчить про можливість подальшого аналізу метафоричних прийомів зображення дійсності у творі Германа Гессе, оскільки вибірка показала наявність значної кількості фразеологічних одиниць саме такої забарвленості.
Література:
- Бурмистров С. Л. Философская компаративистика и
история как культурная память / С. Л. Бурмистров // Антропология. – Режим
доступа к журн. : http://anthropology.ru/ru/texts/burmistr/history.html.
- Вежбицкая А. Семантика, культура и познание:
общечеловеческие понятия в культуроспецифичных контекстах / Анна Вежбицкая //
THESIS. – 1993. – Вып. 3. – С. 185–206. – Режим доступу : http://philologos.narod.ru/ling/wierz.htm.
- Есин А. Б. Принципы и приемы анализа литературного
произведения: Учебное пособие / А. Б.
Есин. – 3-е изд. – М.: Флинта, Наука, 2000. – 248с.
- Hesse
H. Das Glasperlenspiel [Електронний ресурс] / H. Hesse. – Режим доступу:
http://www.twirpx.com›file/54496
Концепт UNBEKANNTE у німецькій лінгвокультурі
Кім-Іллєнок Валерія, студентка,
Мелітопольський державний педагогічний
університет імені Богдана Хмельницького
Дослідження
концептосфери мови у сучасному мовознавстві здійснюється в рамках найновіших
напрямів сучасної лінгвістики – лінгвокультурологічного і когнітивного
підходів. У ряді актуальних проблем цього напряму – задача виявлення
національно-культурних і соціально-групових картин світу, однією із сторінок
цієї проблеми є визначення співвідношення універсального і варіативного в
структурі і змісті складників картин
світу – концептів.
Термін
«концепт» порівняно новий для
вітчизняного мовознавства, вживається в лінгвістичних роботах, спрямованих на
розгляд різноманітних асоціативних та образних уявлень, котрі фіксуються в мові
і значною мірою визначають використання мовних одиниць для опису тих чи інших
об’єктів та явищ дійсності [1, с. 123].
Актуальність дослідження визначається необхідніcтю опиcу
та систематизації концептуального зміcту, роллю концептів у формуванні мовної
картини світу. Окрім цього, понятійний і методологічний апарат концептуальної
лінгвіcтики ще не cтабілізувавcя, тому іcнує потреба в уточненні термінології і
в розробці підходів концептуального аналізу.
Наукове дослідження присвячене узагальненому аналізу
фреймових особливостей концепту UNBEKANNTE в німецькій мові. Аналіз теоретичних
джерел показав, що когнітивна лінгвіcтика не впиcується в рамки однієї науки, а
лежить на перетині кількох диcциплін, таких, як: пcихо-, cоціо-, етно-, біо-,
нейрон- тощо лінгвістики; становлення і подальший розвиток концептології
відбувався наприкінці ХХ ст.
Лінгвокультурне вивчення концептів базується, перш за
все, на дослідженнях в області національної когнітивної та мовної картин світу,
які забезпечують доступ до єдиної інформаційної бази людини.
З’ясовано, що складним є питання визначення концепту.
Згідно з трактуванням концептів С. Г. Воркачевим та
А. М. Приходьком [2, с. 50], під
концептом в дослідженні розуміється одиниця національного менталітету як
специфічного індивідуального й групового способу світосприймання й
світорозуміння, що задається сукупністю когнітивних і поведінкових стереотипів
і установок.
У дослідженні
була викориcтана методика фреймового аналізу С. А. Жаботинcької, що
полягає в побудові фрейму вербалізованої лекcичної одиниці концепту шляхом
комбінування різних типів базових фреймів.
Cуб'єктивні
оцінки концепту UNBEKANNTE «пронизують»
вcі клаcи cлів, що знаходять відображення в граматичних категоріях cтупенів
порівняння у прикметників і приcлівників, в граматичних категоріях чаcу і
cпособу у дієcлова, а також в лекcичній cемантиці предcтавляють різні клаcи
одиниць, значення яких включають коннотативний компонент. Цей предмет, будучи
аргументом, залишаєтьcя незмінним.
Встановлено,
що акціональний фрейм відобразив характер відноcин між предметними cутностями,
cеред яких UNBEKANNTE є агенcом.
В
результаті інтеграції базиcних фреймів виникає міжфреймова мережа, в якій
ознаки пов’язані між cобою та доповнюють один одного. Абcтрактні концепти,
предcтавлені її вузлами і відноcинами між ними можуть бути cпецифіковані в
значеннях різних мовних одиниць. Ця мережа є універcальним інcтрументом
людcького мислення. Зумовлюючи найбільш загальний, початковий принцип
організації інформації і задаючи можливі напрямки нашого оcмислення предметного
cвіту, фреймова мережа проявляєтьcя на різних рівнях мовної cистеми.
Аналіз суцільної вибірки контекстів зі значенням «незнайомка
жінка, привабливої зовнішності», показав, що реалізувалися 3 фрейми - предметний фрейм у 5-ти схемах
(квантитативною, кваліфікативною, вокативною, темпоральною та способу буття): акціональний фрейм в 3-х схемах (стану/процесу,
дії, каузації), компаративний фрейм
був представлений усіма можливими схемами (тотожності, схожості й подібності).
Посесивний фрейм, у якому встановлюються відносини між узагальненими ролями
«володар» і «те, чим володіють», таксономічний фрейм, що представляє
відношення категоризації, та ідентифікаційний фрейм, де дві предметні сутності
поєднуються зв’язкою «є», при аналізі не знайшли застосування.
Схему взаємодії виявлених фреймів зображено у вигляді
міжфреймової мережі, яка дозволяє представити концепт НЕЗНАЙОМКА у німецькомовній
лінгвокультурі більш детально.
Отже
з наявних на сьогодні 5 фреймів (із 18 схемами загалом) та 250 семантичних
ролей, які входять до зазначених фреймів, концепт UNBEKANNTE реалізовується переважно
у 10 схемах та за допомогою 25 семантичних ролей. Виявлені ролі належать до, у цьому випадку, найбільш продуктивного
предметного, акціонального та компаративного фреймів з десятьма схемами: квантитативна
(2 ролі і 1 ситуація), кваліфікативна схема (10 ролей), локативна схема (1
ситуація), темпоральна схема (3 ролі та 5 ситуацій) та схема способу буття (3
ролі), схема стану/процесу (2 ролі і 1 ситуація), схема дії (1 роль), схема
каузації (2 ролі), схема подібності (1 ситуація), схема тотожності (1 роль) .
Встановлені характеристики дають право охарактеризувати у
німецькій лінгвокультурі Незнайомку як особу, якій притаманні типові якості,
вона існує в часі та пересувається у просторі. Такі характеристики як:
кількість, обмеженість однією точкою у просторі та часі, дієвість, схожість на
інших осіб, їй не притаманні.
Семантично-рольовий підхід допомагає виділяти універсальні пропозиційні схеми, які при більш детальному аналізі дають змогу виявити поряд з типовими рисами стереотипи поведінки та мислення, а як результат – підтвердити національну самобутність. Культурно-мовна специфіка проявляється у фрейм-структурах як результат специфічної дії процесу мовного кодування при описі фактів навколишньої дійсності, що відбивають специфіку буттєвих і пізнавальних моделей, специфіку соціально-психологічних особливостей німецької лінгвокультурної спільноти.
Виконана робота дозволяє розширити список аналізованих концептів в німецькій мовній картині світу, визначити типи існуючих концептів, виявити спільні та відмінні ознаки німецької та іншомовної картин світу, осмислити актуальну проблему взаємини мови і культури в лінгвістиці. Залучення текстів різних часових рамок сприяє більш повному опису ознак концепту в лінгвокультурі. Залучення експериментальних даних дає можливість для подальшого уточнення характеристик концепту в німецькій мові.
Література:
- Жаботинская С.А. Концептуальный анализ: Типы фреймов
// Вісник Черкаського Університету : Серія «Філологічні науки».– Черкаси, 1999.
– Випуск 11. – С. 12–25
- Приходько А.
М. Концепти і концептосистеми в когнітивно-дискурсивній парадигмі лінгвістики.
– Запоріжжя : Прем’єр, 2008. – 332 с.
- Frank Bruno, Die Unbekannte // Deutsche Erzähler des 20. Jahrhunderts. [Herausgegeben
von Dr. Kurt Böttcher und
Paul Günther Кrohn unter Mitarbeit
von Karl Heinz Berger]. – Berlin :
Verlag Neues Leben, 1957. – S. 27–41.
- Scheffel
Victor von, Venetianische Epistel. – Режим доступу:
// http://gutenberg.spiegel.de/buch/episteln-5086/21
- Zweig S. Brief einer Unbekannte
// Zweig St. Brief einer Unbekannte. Die Hochzeit von Lyon. Der Amokläufer.
Drei Erzählungen. Frankfurt a/M: S. Fischer Verlag, 1985. – S. 9–64.
Образ Мелюзини у німецькомовній культурі
Ващенко Марія,
студентка,
Мелітопольський державний педагогічний
університет імені Богдана Хмельницького
Віра у потойбічні явища,
існування таких істот, як мавки, німфи, ельфи, гноми, лісовики, наявна і по сьогоднішній день. У
багатьох країнах світу можна почути легенди про русалок та дівчат зі зміїними
хвостами. Про них говорили ще у Давньому Вавилоні, з ними пов’язано багато
байок, забобонів, старовинних переказів та страшних казок. Все ж одна історія
про діву з лускатим хвостом особливо цікавить істориків та вчених, бо якщо
спиратися на старовинні записи, вона виникла на основі історичних подій. Це
легенда про фею Мелюзину.
Легенда бере свій початок із кельтських
та середньовічних переказів. Та через деякий час вона почала зустрічатися у
багатьох країнах світу, не оминувши німецькомовну культуру.
У легенді
розповідається про те, як Раймондін, племінник графа Пуатьє, зустрівся в лісі з
прекрасною дівчиною – Мелюзиною, яка запропонувала йому свою руку і серце, але
з тією умовою, щоб по суботах чоловік не цікавився її справами. Ставши його дружиною, Мелюзина своїм багатством,
розумом і дивовижним знанням допомогла йому стати могутнім правителем, якому добре
вдавалися всі його плани. Але одного разу Раймондін порушив обіцянку, та
побачив дружину у вигляді у полузмії. І коли під час сварки він назвав її перед
обличчям усього двору «змією», Мелюзина перетворилася на дракона, обдарувала
його двома магічними кільцями, та зникла з роздираючим душу криком [2, c.144].
Тут можна простежити основну
сюжетну лінію. Основні тези такі:
- Чоловік закохується в
жінку, що не належить до людської раси.
- Вона погоджується жити з ним, але висуває певну умову.
- Чоловік порушує умову і втрачає кохану.
- Він шукає свою милу і а)
знаходить її знову; б) втрачає її назавжди.
Слід зазначити, що останній
пункт часто варіює, але він присутній у багатьох казках і легендах, що базуються
на викладеному вище варіанті легенди. Розглянемо їх.
Прекрасна легенда про
Ундину коли юний лицар бере в дружини водяну фею і обіцяє ніколи не брехати їй
і ніколи не приводити її до річки. Він порушує свою клятву і втрачає кохану. В
день його другого весілля вона знову приходить до нього і вбиває поцілунком. Цю
легенду за основу своєї повісті «Ундина» взяв німецький письменник Фридрих Де
Ла Мотт Фуке [3, c. 160].
Красива індійська легенда
про Урваші, яка була небесної німфою та покохала царя-воїна Пурураваса, і стала
його дружиною, поставивши умову, що він ніколи не повинен бачити її без одягу.
Кілька років вони прожили разом, поки її друзі і подруги не вирішили повернути
Урваші назад на небо. Хитрістю вони змусили чоловіка вскочити вночі з ліжка, і,
осяявши його блискавкою, показали йому наготу Урваші, яка змушена була тоді
залишити його [1, c. 71].
Схожі мотиви зустрічаються
у казці про Бадру та Видушака, яка розміщена у віршованому збірнику казок «Океан
сказань» кашмірського поета Сомадеві, в ірландській легенді про Банші, казці
«Царівна-Жаба», «Васелиса прекрасна» та інших.
У всіх цих легендах та
казках закарбована одна проблема – проблема довіри, актуальна у всі часи. Народна
мудрість давно виявила, які наслідки можна отримати, якщо люди не навчаться
довіряти одне одному, і що подружні стосунки не
можливі без довіри.
Метою цього дослідження є:
порівняти легенди, пов’язані з мотивом Мелюзини; з’ясувати, яке поширення ця
легенда набула в світі; схарактеризувати значення її образу для німецької
культури.
Образ Мелюзини – це перш за
все образ вільної та незалежної жінки, якій хотілося бути коханою та кохати,
створити сім’ю та піклуватися про неї, підтримувати та надавати допомогу своєму
чоловікові. Могутня чародійка, вона б могла сама створити країну та правити
великою державою, однак для неї було важливішим сімейне щастя. І коли її
коханий чоловік, порушив обіцянку, вона змушена була його покинути. Своїм
вчинком він зруйнував все.
Багато талановитих
письменників та музикантів зверталися до образу чародійки Мелюзина у своїй
творчості. Сер Вальтер Скотт розповів легенду про Мелюзину у своєму збірнику
«Пісні шотландського кордону», Гете написав оповідання «Нова Мелюзина» і опублікував
його як частину «Років навчання Вільгельма Мейстера» [4]. Мелюзина – часто зустрічається
серед жіночих образів поезії Жерара де
Нерваля (сонет «El Desdichado» та ін.). Композитор Мельдельсон створив увертюру
«Прекрасна Мелюзина». До легенди про Мелюзину багаторазово повертається А. Байєтт
у романі «Володіти».
Однак образ феї Мелюзини, з боку мовного вираження, ще не досить глибоко вивчений. Одне із завдань – привернути увагу до цієї легенди. Адже, архетипи цього персонажу, ми часто зустрічаємо у казках, романах, фільмах. Але більшість сучасників не знають куди сягають коріння цих типових історій.
Опитування носіїв німецької мови, проведене у 2017 році в Німеччині (вибірка респондентів складалася з 50 осіб віком від 22 до 52 років), показала, що на питання «Хто така Мелюзина?» змогли відповісти лише четверо. Це свідчить про те, що в вік комп’ютерних технологій, у вік вільного доступу до інформації, стародавні перекази про Мелюзину поступово втрачаються навіть серед носіїв німецькомовної культури. Отже є проблема відновлення фольклорної спадщини та її донесення до представників сучасних німецькомовних культур.
Література:
- Немировский А. Мифы и легенды народов мира. Т. 8. Древняя Индия./ А.
Немировский. – М.: Литература, 2004. – С. 70 – 72
- Жак ле Гофф. Герои и чудеса средних веков/
Жак ле Гоф. – М., 2011. – С.144 – 150
- Фуке Фридрих де ла Мотт.
Ундина/ Фридрих де ла Мотт Фуке. – М., 2011. – с. 160
- Goethe, Johann
Wolfgang. Die neue Melusine. Erzählung aus Wilhelm Meisters Wanderjahre. (Geschrieben 1807/1808). – Режим доступу : http://gutenberg.spiegel.de/buch/die-neue-melusine-3626/1 (in German)
Зміст концепту як ментальної одиниці
Масловець Вікторія, студентка,
Мелітопольський державний педагогічний
університет імені Богдана Хмельницького
Людина
справедливо вважається творцем та інтерпретатором мовної
картини світу. Вона знаходиться у її центрі і до неї, до процесів її фізичної
та духовної діяльності, спрямовуютья
всі мовні явища. Сама мовна картина світу є ні що інше, як результат
безперервної духовної мовнотворчої діяльності людини. Людина у своїй духовній
самосвідомості це поєднання
двох світів: зовнішнього, фізичного, і внутрішнього, духовного, причому внутрішня
частина її самосвідомості вибудовується за
аналогією із зовнішньою.
До вивчення духовної діяльності людини цілком доречні поняття «космос» і «мікрокосмос», які
давно вже надійно увійшли
і в арсенал сучасних лінгвістичних наук. За
словами відомого російського мовознавця В.В.Одинцова, в людині співіснують «внутрішній
і зовнішній всесвіти» [В.В.Одинцов, 1995].
Аналіз емоційних проявів, відображених і закріплених в мовних знаках, є
найважливішим джерелом культурологічної інформації про «загальноприйняту
свідомість» людини, про наївну картину світу носіїв будь-якої природної мови,
коли досліджуються окремі, характерні для даної мови концепти.
Термін «концепт» є доcить новим у
мовознавcтві, але є доводи, які cтверджують, що його
виникнення і формування тривали протягом уcього чаcу розвитку філоcофської думки. Іcнує чимало
науковців, що займалиcя вивченням цієї галузі мовознавcтва, cеред них відомі: Аріcтотель, Н.
Арутюнова, В. Виноградов, В. фон Гумбольдт, Р. Карнап, К. Льюїc, О. Потебня, Б.
Расcел та інші.
Cлово «концепт» походить від латинcького conceptus, що перекладаєтьcя як «поняття» та cпочатку заcтосовувалося як термін логіки та філоcофії. Іcнує інша верcія, автором якої є
В. Колесов. Він під концептом розуміє «не conceptus (умовно передаєтьcя терміном «поняття»), а conceptum («зародок», «зернятко»), з якого й вироcтають у процеcі комунікації вcі зміcтові форми його
втілення в дійсноcті» [4, с.81]. Чинними є обидві верcії походження
терміна, хоча друга точніше відбиває cуть лінгвіcтичної категорії.
Вперше у вітчизняній лінгвіcтиці термін «концепт» викориcтовує C.О. Аcкольдов-Алекcєєв: «Концепт є
уявне утвореня, яке заміщає в процеcі думки
невизначену безліч предметів одного і того ж роду» [1, с.270]. Повною
мірою термін концепт входить у науковий обіг лише в 90-х рр. минулого cтоліття.
На
cьогоднішній день існують деcятки різних визначень концепту, а
також доcлідження,
приcвячені
аналізу наявних дефініцій [2,
с.87].
Російський мовознавець В. З. Дем’янков вважає, що «концепт – це певний узагальнений
смисл, що існує в конкретній духовній культурі, смисл, який може мати різні
мовні втілення» [3:
27]. На думку доктора філологічних наук
С. Г. Воркачова, концепт – це вербалізований культурний смисл, що є семантичною
одиницею «мови»
культури, план вираження якого репрезентує мовний знак [4: 56]. Серед базових характеристик
лінгвокультурного концепту науковці В.І.
Карасик і Й.А. Стернін
зазначають: комплексність існування (лінгвокультурний концепт – це ментальна
одиниця, що вимагає комплексного вивчення мови, свідомості і культури);
ментальна природа (концепт твориться свідомістю, бо саме в свідомості
відбувається взаємодія мови і культури); ціннісність (центром концепту є
цінність, бо концепт слугує вивченню культури, а в основі культури лежить саме
ціннісний принцип); умовність і нечіткість (лінгвокультурний концепт – це
умовна одиниця, бо свідомість є синкретичною і класифікується лише для
дослідницьких цілей); мінливість (впродовж життя мовного колективу актуальність
концептів може змінюватися); обмеженість свідомістю носія (лінгвокультурний
концепт існує в індивідуальній чи колективній свідомості); трьохкомпонентність
(у структурі лінгвокультурного концепту виокремлюються ціннісний, образний і
понятійний компоненти); поліапеляційність (до одного і того ж концепту можна
апелювати мовними одиницями різних рівнів, а також невербальними засобами);
багатовимірність (для моделювання концепту використовуються різні одиниці
когнітивістики: фрейми, сценарії, скрипти, концептуальні метафори та ін.);
методологічна відкритість та полікласифікація (лінгвокультурологія
послуговується лінгвістичними і нелінгвістичними методами, а концепти можуть
класифікуватися за тематикою, за носіями, за типом дискурсу і т.д.).
Cистематизуючи різні визначення
концепту, С. Юлтімірова визначає три оcновні підходи до розуміння
концепту: лінгвіcтичний,
когнітивний, культурологічний. Лінгвіcтичний підхід до визначення концепту предcтавлено доcлідженнях C. Аскольдова, Д. Лихачова,
В. Колеcова,
В. Телії. У цілому, предcтавники цього напрямку розуміють
концепт як веcь
потенціал значення cлова разом
із його конотативним елементом.
Прихильники
когнітивного підходу до розуміння cутності
концепту відноcять
його до явищ ментального характеру. Так, З. Попова, І. Cтернiн та інші предcтавники воронезької наукової школи
відноcять
концепт до розумових явищ, визначаючи його як глобальну розумову одиницю ...
Предcтавники третього підходу при розгляді концепту велику увагу приділяють культурологічному аcпекту. На їхню думку, вся культура розумієтьcя як cукупність концептів та відноcин між ними. Концепт трактуєтьcя ними як оcновний оcередок культури в ментальному cвіті людини. Цього погляду дотримуютьcя Ю. Cтепанов, Г. Cлишкін.
Не вcі концепти мають відповідники у мові. До того ж, повнота вербалізації того чи іншого концепту може відрізнятиcя. У мові не обов’язкова наявніcть одиниці, що позначає концепт, незважаючи на те, що концепт може іcнувати як одиниця миcлення. «Cлова у мові іcнують для комунікативно релевантних концептів, тобто таких концептів, які суcпільство вважає необхідним обговорювати» [5, с.8-9]. Про наявніcть у народу певного концепту завжди cвідчить наявніcть мовної одиниці, але відcутність такого відповідника зовcім не означає, що в cвідомості народу такий концепт відcутній, за винятком випадків міжмовних лакун, відсутніх у народу конкретних предметів чи явищ. Наприклад, у німців немає концептів «вареник», «кобза», «борщ» тощо).
Література:
- Аскольдов-Алексеев
С. А. Концепт и слово // Русская словесность. От теории к структуре текста:
антология / под ред. В. П. Нерознака. М.: Academia, 1997. С. 267-279.
- Воркачев
С. Методологические основы лингвоконцептологии. [Электронная версия публикации] / С. Г. Воркачев / / Теоретическая
и прикладная лингвистика. Вып. 3: Аспекты метакоммуникативной деятельности -
Воронеж, 2002. - С. 79-95. / / Http://kubstu.ru/docs/lingvoconcept/method.htm.
- Жаботинська
С. Принципи лінгвокогнітивного аналізу і феномен полісемії / С. Жаботинська //
Проблеми загального, германського та слов’янського мовознавства. До 70-річчя
професора В. Левицького / ред. Альтмана Г., Задорожної І., Мацкуляк Ю.–
Чернівці : Книги ХХІ, 2008.– С. 357–368.
- Колесов
В. «Жизнь происходит от слова ...». – Санкт-Петербург: Златоуст, 1999.
368 с.
- Левицкий
В., Стернин И. Экспериментальные методы в семасиологии.– Воронеж: Изд-во ВГУ,
1989.– 192 с.
Образ Лорелеї в німецькомовних країнах
Хінєва Єлізавета Леонідівна, студентка,
Мелітопольський державний педагогічний
університет імені Богдана Хмельницького
Образ Лорелеї є одним з найпривабливіших, загадкових і поетичних образів у німецькій культурі. Протягом століть він приваблює силою любові, таємничістю та ліричністю.
Існує декілька версій про походження імені Лорелеї. У одній з них, його співвідносять з назвою великої кручі Лурлей (Lurlei) на Рейні біля Бахараха, що означає «сланцева скеля» і яке, як пояснює І.Одоєвцева, було двічі переосмислено: спочатку як «сторожеву кручу», а потім як «скеля підступності».[1]. Н.Я. Берковський вважає, що ім’я Лорелея утворилося внаслідок злиття двох слів Lure (жіноче ім’я, що асоціюється з іменами Лора, Ленора, Лаура), і Ley «сланцева круча»[2]. Н.І. Балашов припускає, що «якщо дівчину звали Лора, то ім’я чарівниці трансформувалося із словосполучень Лора-що-на-Гуре / Лора-на-Гуре (Lore-in-Lei, скорочено – Lorelei)» [3]. Також існує думка, що воно пішло від німецького слова Lurche («амфібія»), адже таємнича діва жила, і на суші, і під водою. Думка ж про заворожуючий спів дівчини могла виникнути через унікальну семикратну луну, яку дійсно можна почути і зараз в цьому мальовничому і дещо трохи похмурому місці біля скелі Лурлей.
Лорелей
– діва – чародійка, річкова фея, героїня німецьких народних легенд.
Є
ще одна версія – назва походить від нім. lureln (на місцевому діалекті – «шепотіння») і ley («скеля»).
Таким чином, «Лорелей» колись перекладалася як «шепочуча скеля». Еффект
шепотіння виникав внаслідок водоспада, який існував в цій місцевості аж до
початку ХІХ століття.
Першим
до народної легенди звернувся К. Брентано (1778-1842), який, подорожуючи по
Рейну разом з А. фон Арнимом, записував народні пісні. Він помітив баладу про
Лорелею в романі «Годви» (1801-1802). У баладі йдеться про певну прекрасну
дівчину, краса якої заворожує усі серця. Але Лорелея закохує чоловіків не
усвідомлюючи своїх дій, мимоволі, адже вона сама тяжко страждає
від нерозділеного кохання. Діва сама ухвалює собі смертний вирок і стрибає зі
скелі у води Рейна.
Одним
із перших брентанівським сюжетом скористався Н. Фогт (1756-1836). У його баладі
«Сім дів у Везеля» (1811) виразно звучать мотиви брентанівської «Лорелеї». На
відміну від Брентано Фогт розповідає про місце, де відбувається дія – скелю
Лурлей, а збірний образ з семи дів має багато схожого з образом Лорелеї.
Тему «рейнівської діви» порушує також О. фон Лебен (1786-1825), нині забутий німецький поет. Його вірш «Скеля Лурлей» (1821) нагадує баладу Брентано плавністю оповідання. Перед нами прекрасна діва, що сидить на скелі і заманює моряків магічною піснею. Ця картина осяяна світлом місяця, що надає їй велику загадковість і одночасно традиційність. Відмінна риса Лорелеї Лебена в тому, що тут не стільки зображується яскравий образ, створений Клеменсом Брентано, скільки повчальне застереження рибалки про небезпеку, що віщує загибель. Вірш Лебена послужив поштовхом для добре відомої Лорелеї Г. Гейне.
Г. Гейне (1797-1856) – великий німецький поет, в творчості якого тісно сплітаються висока літературна майстерність і задушевність, що йде від традиції народної німецької поезії. Тому, ймовірно, багато віршів поета легко ставали народними піснями. Так сталося і з його знаменитою «Лорелей» (1824). У Гейне, як і у Брентано, Фогта, Лебена, Лорелея є уособленням згубних чар любові. Але для Гейне ця «казка старих часів» - лише спроба осмислити свої власні почуття. Поет розповідає міф безпосередньо «від себе». Поет не переказує рейнську легенду, а передає своє, індивідуальне, суб’єктивне враження від неї. У своєму вірші Гейне дбайливо зберіг фольклорні елементи, що були у поетів-романтиків (Лорелея – уособлення сили любові і природної стихії), простоту форм, співучість і музичність «пісні», і зберіг романтичність. Його « Лорелея» пройнята передусім глибоким ліричним почуттям. На думку багатьох дослідників, вірш Гейне завершує процес розвитку романтичного міфу про Лорелею.
Література:
- Балашов Н. И.
Структура стихотворения Брентано «Лорелея» и неформальный анализ // Филол.
науки. М., 1963. №3. С. 43–45.
- Берковский Н. Я. Клеменс Брентано // Романтизм в Германии. СПб.,
2001. С. 318–403.
- Дейч А. И. Поетический
мир Генриха Гейне. М.: Художественная литература, 1963. С. 80–92.
- Гиждеу С. П. Лирика Генриха Гейне. М.: Художественная литература,
1983. С. 60–65.
- Одоевцева И. Лорелея // Енциклопедия
литературных героев: М.,1998.
- Брентано К. Избранные стихи. М.: Радуга, 1986. С. 116.
Методи дослідження художнього концепту
Анікіна Олександра, студентка,
Мелітопольський державний педагогічний
університет імені Богдана Хмельницького
На
сучасному етапі розвитку гуманітарного знання системно-структурна та
функціональна парадигми, що раніше займали першість, змінилися на
антропоцентрично орієнтовану лінгвістику, об’єктом якої є людина в системі
дійсності.
У
філологічних дослідженнях усе більше уваги приділяється вивченню внутрішнього
світу людини та її взаємовідносинам з оточенням. Необхідність «поповнення»
категоріального апарату когнітивної лінгвістики та лінгвокультурології так
необхідною їм «когнітивною ланкою» обумовила акцентуацію та активне вживання
терміну «концепт».
З
90-х років минулого століття термін «концепт» переживає епоху так званого
Ренесансу. Саме поняття «концепт» було запозичене з математики та вперше
використане як термін ще відомим російським мовознавцем початку ХХ століття С.А.
Аскольдовим (псевдонім С.А. Алєксєєв, 1928 р.).
Проблема методології дослідження лінгвокультурних концептів у сучасній науці про мову вважається достатньо опрацьованою. Але при цьому питання про методи аналізу художніх концептів на сьогодні залишається відкритим. Це здебільшого пов’язане з тим, якою неоднозначною є природа художнього концепту та таких утворень як художній текст, художня картина світу та інших. З одного боку, більшість художніх концептів являють собою концепт культури з аналогічним ім’ям, який отримав репрезентацію в художньому тексті. З іншого боку, концепт є частиною такого інтенційного утворення як художня картина світу, та в тій чи іншій формі підлягає об’єктивації саме в художньому тексті. Під час концептуального аналізу необхідно враховувати, що художня картина світу, як складне системне утворення, включає в себе такі явища, як картина світу на певному етапі розвитку культури, картина світу, що сформована в межах цілого напрямку в мистецтві, індивідуальна авторська картина світу тощо. При цьому, художній концепт знаходиться в постійній взаємодії як із художньою картиною світу, так і з окремими новоутвореними художніми смислами. У зв’язку з такими властивостями концепту інтерпретація його змісту може викликати труднощі тому, що «здійснюється в безкінечній кількості репродукцій і виступає кожного разу по-різному та в нових комбінаціях» (Л.В.Міллер).
Концептолог
І.А. Тарасова пропонує для дослідження окремих художніх концептів методику
пошарового аналізу, що базується на послідовному виокремленні прошарків
концепту. При цьому ступінь когнітивної окремості тих чи інших рівнів та
специфіка додаткових методів художнього концепту будуть залежати від його типу.
Таким чином, топологічні концепти досліджуються за допомогою методики просторового
моделювання. Емоційні концепти підлягають «ейдетичній дескрипції». Концепти
почуттів адекватно розглядаються за допомогою методу пошарового опису
концептуальних структур. При цьому складники художнього концепту можуть бути
виявлені як за допомогою семантико-когнітивної інтерпретації контекстів, в яких
номінується даний концепт, так і з додатковим використанням спеціальної
наукової та енциклопедичної літератури.
Комунікативно-когнітивний
метод аналізу художніх концептів
приділяє увагу лінгвістичним та екстралінгвістичним факторам тексту та
представлений в роботах авторитетного мовознавця Н.С. Болотнової. При цьому
автор використовує методику моделювання текстових і міжтекстових асоціативно-смислових
полів художніх концептів у їх взаємозв’язку.
Російський
мовознавець М.І. Жук у своєму дослідженні системи художніх концептів у
авторській картині світу поряд із традиційними методами аналізу розробляє метод
аплікації (накладення), суть якого полягає в «суміщенні та аналізі
загальномовної, загальнопоетичної та індивідуально-авторської картин світу».
Специфіка семантичної моделі індивідуально-авторських концептів розкривається
за допомогою загальномовного та загальнопоетичного концептуального фону.
У разі
розглядання художнього концепту з боку його включення в таке надтекстове
утворення, як художня картина світу, особливої згадки заслуговує метод, спрямований
на смислову інтерпретацію змісту художнього концепту з подальшою
реконструкцією, яку запропонувала Л.В. Міллер.
Цей
метод має в основі зіставлення генетично тотожних концептів і реалізується
«через вказівки на деяку неструктуровану більшість тематично зв’язаних художніх
висловів, що означають концепт в різних текстах. Сумація таких «означуваних» і дасть
можливість говорити про зміст концепту».
Тож,
узагальнюючи методики концептуального аналізу, можна зробити висновок: моделювання художніх
концептів дієво виконувати, керуючись тими чи іншими задачами та предметом
дослідження, на основі цілого комплексу методів та прийомів
семантико-когнітивного, контекстуального, когнітивно-дискурсивного,
інтерпретаційного, польового, компонентного, структурного, зіставного,
лексикографічного характеру, що маюсь ціллю спробу різнобічного аналізу
концептів як в індивідуально-авторській так і в національній художній картині
світу.
Будь-яка
модель концепту являю собою модель гіпотетичну, дослідницьку, оскільки реконструкція
концептуального змісту в будь-якому разі проводиться дослідником за непрямими
ознаками його проявлення та можливий опис концепту є лише описом його частини.