Інтермедіальні аспекти в літературі

Fri, 27 Oct 2017 05:39:00 +0000

Фесенко Євгенія Вікторівна, асистент,

Мелітопольський державний педагогічний

університет імені Богдана Хмельницького

Проблема взаємодії мистецтв є однією з центральних у сучасному літературознавстві та мистецтвознавстві. Поділ мистецтва на відокремлені області: літературу, живопис, музику, скульптуру, архітектуру – явище, що склалося історично, але зовсім не властивість самих мистецтв, які завжди взаємодіють та синтезуються між собою. Специфіка, різноманіття та складність форм художньої взаємодії, які вимагають певного естетичного осмислення та систематизації, обумовили появу різних концептуальних підходів та методик до вивчення цього феномену.

Особливе місце серед них належить теорії інтермедіальності, що активно розвивається у зарубіжній та вітчизняній науках.

Поняття «інтермедіальність» визначається як система цитат з творів одного виду мистецтва в творах іншого, яка виявляє механізми взаємовпливу видів мистецтва у художній культурі того чи іншого історичного періоду.

Таким чином, у сферу вивчення взаємодій мистецтв переноситься принцип інтертекстуальності – «кожний текст є інтертекстом; інші тексти наявні в ньому у більш чи менш відомих формах: тексти попередньої культури чи тексти оточуючої культури. Кожний текст складається із цитат інших текстів» [4, с. 218]. При цьому само поняття «текст» стає ширшим та розглядається як «будь-який пов’язаний знаковий комплекс» [2, с. 297], внаслідок чого текстом можна вважати і твори музики, живопису, скульптури чи архітектури.

Як будь-який вид чи форма знання, мистецтво та література мають свою специфіку, яка полягає, головним чином, в тому, що вони покликані передати доступними їм засобами індивідуальну картину світу митця. Таким чином, акт творіння твору мистецтва, так само як і сам твір, сприймається як висловлювання (частина висловлювання), або, користуючись іншою термінологією, акт комунікації. Беручи до уваги, що в розпорядженні різних видів мистецтва знаходяться різні засоби вираження, особливої уваги потребує проблема кодування і перекодування цих творів всередині різних семіотичних (знакових) систем, якими і є твори літератури, мистецтва і культури в цілому. Ця проблема розроблялася у багатьох роботах Ю.М. Лотмана з семіотики простору культури, літератури і мистецтва.

Сам термін «інтермедіальність» з’явився порівняно недавно внаслідок нового смислового наповнення поняття «медіа».

Загалом усі підходи до вивчення медіа можна поділити на медіатехнологічний (М. Маклюен, Н. Луман, Г. Мейн, У. Пайліотет та ін.) та культуросеміотичний (О. Ханзен-Леве, Е. Хесс-Люттіх, Д. Хіггінс, Й. Пех, І. Шпильман, Н.В. Тишуніна).

Медіатехнологічний аспект дослідження медіа розробляється у рамках вивчення засобів масової комунікації та у розробці педагогічних методик. Тут медіа розглядаються як інформаційні технології та технічні засоби комунікації, вивчається їхній вплив на суспільство, людину, культуру.

Серед численних визначень слова «медіа» у літературознавстві домінує культуросеміотичний підхід, згідно з яким медіа – будь-яка знакова система-носій інформації. Н.В. Тишуніна, беручи за основу трактування І. Ільїна, пропонує своє визначення медіа – це «канали художніх комунікацій між різними видами мистецтв» [6, с. 152]. Таким чином, інтермедіальність – «тип внутрітекстових зв’язків у художньому творі, що ґрунтується на взаємодії художніх кодів різних видів мистецтв і творить «метамову» культури» [6, с. 153].

Отже, феномен інтермедіальності передбачає вивчення, по-перше, видів мистецтва як медіа, що циркулюють у полі культури; по-друге, специфіки функціонування й відтворювання каналів та засобів комунікації у літературі.

До теперішнього часу розроблено декілька інтермедіальних типологій. Найбільш обґрунтованими з них є літературно-живописна класифікація А. Ханзена-Леве (на матеріалі російського авангарду) та літературно-музична класифікація С.П. Шера (на матеріалі німецького романтизму).

Дані типології засновані на інтерпретації відносин у семіотичному трикутнику. Перша форма інтермедіальності зв’язана з моделюванням матеріальної фактури іншого виду мистецтва в літературі (те, що позначає – індекс – проекція). Тут мова йде, наприклад, про мелодику поетичного мовлення, про візуальні форми в поезії або прозі [3, с. 11]. Другий тип інтермедіальності передбачає проекцію формоутворюючих принципів музичного твору, архітектурної споруди, живописного полотна або кінокартини в літературному тексті (те, що позначають – символ – транспозиція). Третій тип інтермедіальності базується на інкорпорації образів, мотивів, сюжетів творів одного медіального рангу – музики, графіки, скульптури – у твори іншого медіального рангу – літератури (денотат, референт – ікона, копія – трансфігурація). Під інтермедіальними інкорпораціями розуміють словесні описи творів / мотивів живопису, скульптури, музики, кінематографу, які містяться в художньому творі. В цьому випадку зв'язок між медіальними рядами здійснюється за принципом «текста у тексті» (Ю.М. Лотман), «мистецтва в мистецтві» або «геральдичної конструкції» (М.Б. Ямпольський). Дана конструкція передбачає створення зменшеної моделі об’єкта у творі, що відтворює «перехід від предметності до репрезентації» [9, с. 71].

В цілому інтермедіальність, в уявленні А.О. Хамінової, - це наявність у художньому творі таких образних структур, що містять у собі інформацію про інший вид мистецтва. При цьому поняття інтермедіальності може розкриватися як у вузькому, так і у широкому значенні. В більш вузькому розумінні інтермедіальність – це особливий тип внутрітекстових взаємозв’язків у художньому творі, що базується на взаємодії художніх кодів різних видів мистецтв. В більш широкому значенні інтермедіальність – це створення цілісного поліхудожнього простору у системі культури. Також інтермедіальність можна розуміти як специфічну форму діалога культур, яка здійснюється шляхом взаємодії художніх референцій. Такими художніми референціями є художні образи або стилістичні прийоми, що мають знаковий характер для кожної конкретної епохи.

Активно використовуючи досвід компаративістських, структурно-семіотичних та інтертекстуальних досліджень, інтермедіальність тим часом сформувала особливу методологію аналізу художніх творів, яка по своїй суті – інтермедіальна, являє собою точку пересічення різних наукових дискурсів та професійних лексик.

Однак метод інтермедіального аналізу має свої обмеження: він не може бути застосований до абсолютно будь-якого літературного твору. Інтермедіальність - як і будь-яке явище в мистецтві - явище цілісне і історичне, і аналізувати твори в подібному ключі можна, починаючи з певної епохи (в залежності від країни, друга половина 19 - початок 20 століття), хоча окремі прийоми були привнесені в літературу значно раніше . Освоєння літературного тексту творами інших видів мистецтва проходить за двома основними напрямками: освоєння досвіду попередника, коли твір іншого виду мистецтва свідомо відтворюється в структурі літературного тексту; і освоєння художніх відкриттів сучасності в інших галузях мистецтва (музика, живопис, архітектура, скульптура, театр, кіно). Але предметом літературознавства, як і раніше залишається художність, літературність, тобто те, що робить даний твір літературним твором, про що не можна забувати, звертаючись до такого міждисциплінарного методу аналізу, як інтермедіальність.

Отже, інтермедіальні структури створюють багатошаровість тексту, яка виявляється співзвучною зі стратегією сучасної культури, орієнтованої на загальну комунікацію дискурсів. Тому використання інтермедіального аналізу дозволяє по-новому подивитися на вже відомий матеріал, розширюючи уявлення про особливості художнього стилю письменника.

Також інтермедіальність розширює діапазон способів передачі значень та сприйняття твору мистецтва. Принциповим питанням для таких творів є не лише проблеми розуміння інтермедіатива як тексту і пошуку жанрових аналогій. Важливим є питання переходу з однієї знакової системи в іншу. Тому інтермедіальні твори розраховані на особливе, порівняно зі звичайними текстами і навіть синтетичними жанрами, ускладнене прочитання.

Література:

Антологія світової літературно-критичної думки ХХ століття: слово, знак, дискурс / За ред. М. Зубрицької. – 2-ге вид., допов. – Львів: Літопис, 2001. – 832 с.
Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества / Михаил Михайлович Бахтин / Сост. С.Г. Бочаров; Текст подгот. Г.С. Бернштейн и Л.В. Дерюгина; Примеч. С.С. Аверинцева и С.Г. Бочарова. – 2-е изд. – М.: Искусство, 1986. – 445 с.
Сидорова А.Г. Интермедиальная поэтика современной отечественной прозы (література, живопись, музыка): дис. … канд. филол. Наук: спец. 10.01.01 – русская литература / А.Г. Сидорова. – Барнаул, 2006. – 218 с.
Современное зарубежное литературоведение: Энциклопедический справочник / Под ред. И.П. Ильина, И.Е. Цургановой. – М., 1996. –
Тимашков А. К истории понятия интермедиальности в российской и зарубежной науке / А. Тимашков // Man and the Word, issue: 02, vol. 9/2007. – C. 21-26 / Ресурс Центральної та Східної онлайн-бібліотеки. – Режим доступу: www.ceeol.com
Тишунина Н.В. Методология интермедиального анализа в свете междисциплинарных исследований / Н.В. Тишунина // Методология гуманитарного знания в перспективе ХХІ века. К 80-летию профессора Моисея Самойловича Кагана: Материалы Международной научной конференции 18 мая 2001 г., Санкт-Петербург. – Сер. “Symposium”. – Вып. 12. – Санкт-Петербург: Санкт-Петербург. философ. о-во, 2001. – С. 149-154.
Хаминова А.А. Творческое наследие В.Ф. Одоевского в аспекте интермедиального анализа: автореф. … канд. филол. наук: спец. 10.01.01 – русская литература / А.А. Хаминова. – Томск, 2011. – 24 с.
Чуканцова В.О. Проблема интермедиальности в повествовательной прозе Оскара Уайльда: дис. … канд. филол. наук: спец. 10.01.03 – литература народов стран зарубежья / В.О. Чуканцова. – Санкт-Петербург, 2010. – 199 с.
Ямпольский М.Б. Память Тиресия: Интертекстуальность и кинематограф / М.Б. Ямпольский. – М.: РИК «Культура», 1993. – 456 с.

Кафедра німецької філології МДПУ ім. Богдана Хмельницького - Порівняльне літературознавство

Інтермедіальні аспекти в літературі