Структура й основні типи концепту
Мінькова Ганна Юріївна, асистент,
кафедра німецької
філології,
Мелітопольський
державний педагогічний
університет імені Богдана Хмельницького
Складність у визначенні сутності концепту як
наукової категорії, пов'язана з тим, що в сучасній науці і досі немає
однозначного визначення структури й типології концептів (А.П. Бабушкин 1996;
Н.Н.Болдырев 2002; А.А. Залевская 2001; З.Д. Попова, И.А. Стернин 2001).
Найчастіше в структурі концепту розпізнають багато
шарів.
Як «шарове» утворення вивчає концепт знаний
російський дослідник Ю.С. Степанов і виділяє в ньому три основні шари:
буквальне значення (внутрішня форма), пасивний (історичний) шар і новітній
(актуальний і активний) шар (Степанов 1997).
На двоїстість структури концепту вказують
українські дослідники М.П. Кочерган та В.В. Жайворонок, коли пишуть,
сутність концепту «двоїста» – «ментальна і психічна» (Кочерган 2003) та, в
основі концепту лежить «асоціативне нашарування культурних смислів (конотацій)
на основне (словникове) значення слова» (Жайворонок 2004).
Інший відомий російський когнітивіст
Г.Г. Слишкин виокремлює у структурі концепту чотири зони: основні - інтразону
(ознаки концепту, що відбивають власні ознаки денотата), екстразону (ознаки
концепту, видобуті з паремій і переносних значень) і додаткові - квазізону й
квазіекстразону. Останні, пов'язані з формальними асоціаціями, що виникають
внаслідок співзвуччя імені концепту з іншим словом, використанням евфемізмів і
ін. (Слышкин 2004).
Теоретик російської концептології
С.Г. Воркачев виділяє в концепті поняттєвий складник (ознакова і
дефініційна структура), образний складник (когнітивні метафори, що підтримують
концепт у свідомості) і значеннєвий складник - етимологічні, асоціативні
характеристики концепту, що визначають його місце в лексико-граматичній системі
мови (Воркачев 2004).
Про польову
структуру концепту говорять З.Д. Попова, І.А. Стернін:
структура концепту представлена ядром (базовий шар) і периферією
(інтерпретаційний шар). Сукупність базового шару, додаткових когнітивних ознак
і шарів становлять обсяг концепту і визначають його структуру. На думку І.А. Стерніна,
«дана структура не є сталою, оскільки будь-який концепт увесь час функціонує,
актуалізується в різних своїх складових частинах і аспектах, з'єднується з
іншими концептами й відштовхується від них» (Стернин 2001).
У складних концептах додаткові когнітивні ознаки (концептуальні шари)
нашаровуються на базовий образ. Ознак може бути багато, вони можуть утворювати
відносно автономні концептуальні (когнітивні) шари й нашаровуватися як шари в
хмарі від більш конкретного шару до більш абстрактного» (Попова, Стернин 2002). Когнітивні
ознаки й шари часто розподіляють на рівноправні за ступенем абстракції сегменти (Попова, Стернин 2007).
Про багатокомпонентність структури концепту говорить і ще один відомий російський вчений В.І. Карасик, виділяючи образний,
понятійний і ціннісний компоненти. До образної сторони концепту В.І. Карасик відносить «зорові, слухові, тактильні, смакові,
сприймані нюхом характеристики предметів, явищ, подій, відбитих у нашій пам'яті»; до понятійної сторони – «мовну фіксацію концепту». Про ціннісний бік концепту автор цієї концепції пише, що вона «є визначальною для того, щоб концепт можна було
виділити» (Карасик 2001).
Окрім В.І. Карасика
багатокомпонентність структури концепту визнається також М.І. Жинкіним, И.Н. Гореловим, З.Д. Поповою
та И.А. Стерніним. В
трактовках структури концепту цими вченими також фігурує польова організація. Сред
концептуальних шарів виокремлюються зазвичай образний компонент та інформаційно-понятійний
компонент.
Образний компонент складається із двох
складників - перцептивного образу і когнітивного образу, які рівною мірою відбивають
образні характеристики предмета або явища, що вони ними концептуалізуються.
Перцептивний образ заснований на зорових, смакових, тактильних, звукових і
нюхових відчуттях. Когнітивний (метафоричний) образ відсилає абстрактний
концепт до матеріального світу (Попова, Стернин 2007).
Інформаційно-понятійний компонент включає найбільш
істотні ознаки предмета або явища - це «мовна фіксація концепту, його
позначення, опис, ознакова структура, дефініція, зіставні характеристики даного
концепту стосовно того або іншому ряду концептів, котрі ніколи не існують
ізольовано, їх найважливіша якість - голографічна багатомірна убудованість в
систему нашого досвіду» (Карасик 2001).
Інтерпретаційне поле концепту становить його периферію й
містить «оцінки і трактування змісту ядра концепту
національною, груповою і
індивідуальною свідомістю» (Попова,
Стернин 2001). Інтерпретаційне поле зазвичай включає оцінну зону,
енциклопедичну, утилітарну, регулятивну, соціально-культурну та пареміологічну
(Попова, Стернин 2007).
Насьогодні розробки ведучіх російських і українських
концептологів С.Г. Воркачева, В.І. Карасика, Г.Г. Слишкина, Н.А. Красавського, З.Д. Попової, І.А. Стерніна, М.І. Жинкіна, И.Н. Горелова слугують провідною науковою базою для
дослідження концепту у вітчізняній когнітивній науці. Щодо визначення його
структури, позицію вітчізняних вчених можна вважати достатньо сталою, якщо не
брати до уваги існування невеликих відмінностей у поглядах на окремі деталі, та
достатньо узгодженою, якщо не зважати на відхід окремих авторів в бік
детального опису певних граней концептуальної структури. Проте гармонійно
поєднав та суттєво поглибив існуючі концепції науковців талановитий український
лінгвіст А.М. Приходько представивши своє розуміння концепту, суто нове і
тому таке, що притягує до себе увагу, бо подається він як надзвичайно виключне
явище, як складноструктурований феномен.
Погоджуючись з позицією С.Г. Воркачева, В.І. Карасика і Н.А. Красавського,
котрі бачать в концепті багатомірне ментальне утворення, виокремлюючи
образно-перцептивну, понятійну і ціннісну сторони, Приходько вважає за доцільне
розглядати їх окремо у вигляді таких складових як основа концепту (субстрат), надбудова-1
(адстрат) і надбудова-2 (епістрат).
Понятійний
субстрат концепту (основа концепту) відбиває його
денотативну співвіднесеність із концептуальним референтом. На цьому рівні
«поняття» і «концепт» корелюють між собою в гіпо-гіперонімічний спосіб (Приходько,
2008).
Понятійний субстрат концепту є фактуальною інформацією – пропозиціональним
знанням, яке спирається на мовну фіксацію і може бути згрупованим у три типи:
емпіричне, енциклопедичне та стерео- і прототипні знання.
Отже, понятійний субстрат концепту, по-перше, відображає його інформаційну
сутність у вигляді певного набору дефініційних ознак, а по-друге, є тим
асоціатом, що повязує його з ядровою та ближньопереферійною зонами лесичного
значення слова, тоді як дальнопериферійний та інтерпретативний асоціати – з
його образно-перцептивним адстратом (Приходько, 2008).
Перцептивно-образний адстрат (надбудова-1) – це ті знання, образи та асоціації, що
викликаються у свідомості у зв’язку з тим чи іншим денотатом. (Приходько, 2008,
с.57). Формування концепту, у Приходька, спирається на психокогнітивну схему
«відчуття – асоціація-уявлення - образ» (Приходько, 2008).
Ціннісний (валоративний) епістрат (надбудова-2) – найголовніша іпостась концепту, котра
реалізується в єдності його етнопсихологічного,
соціодискурсивного і лінгвокультурного начал.
Етнопсихологічна цінність
концепту визначається конгломератом знань, образів і асоціацій,
які викликаються у свідомості людини саме завдяки її належності до тієї або
іншої етнічної спільноти. Важливе місце відводиться архетипам, котрі, володіючи великою психічною енергією, зумовлюють
моделі мислення та регулюють апріорні форми поведінки.
Соціодискурсивна цінність
концепту – це його функціональний прошарок, зумовлений тими
знаннями, образами й асоціаціями, що складають життєвий світ людини в контексті
культури суспільства. Велику роль тут відіграють традиції та відрегульовані у
віках нормами суспільного буття і поведінкових стереотипів – «культурні сценарії».
Лінгвокультурна цінність концепту – знання, образи й асоціації, що нашаровуються на поняття через знаковий код мови і є глибоко інтеріоризованими в кожної мовленнєвої особистості. Концепт входить в оцінний кодекс тієї чи іншої лінгвокультури на відміну від поняття, яке стає лише тоді концептом, коли воно валоризується (Приходько, 2008).
В концепції Приходька, таким чином понятійний субстрат визнається «константою», а образ і цінність – переміними концепту. Поняття є раціонально-логічним конструктом і тим самим загально когнітивним надбанням, а концепт – лінгвокультурним, що відбиває етноспецифічне осягнення певного фрагмента довкілля. Отже, згідно позиції Приходька, концепт є не просто «схоплене» знаком поняття, а суть поняття етно-соціо-психо-лінгво-культурного порядку з чітко вираженою валоративною компонентою.