Психологічний паралелізм і його стилістичні форми в романі Г. Гессе „Demian”
Нехидько
Ольга, студентка,
Мелітопольський державний
педагогічний
університет імені Богдана
Хмельницького
Багатофункціональність мовлення у суспільстві та його взаємозв’язок
з мисленням та психічною сферою індивіда підкреслює різноплановість зв’язку
мовознавства з різними науками. Помітно виражений зв’язок наука про мову має з психологією,
що спричинило появу багатьох психологічних методів та концепцій у мовознавстві.
Таким шляхом виник у мовознавстві й психологічний напрямок, а термін, що
пов’язав ці дві наукові течії, а саме «психолінгвістика», був запропонований в Америці
у 50-ті роки [3, с. 17].
Виникнення нової дисципліни зумовлено зацікавленістю
такими теоретичними проблемами як мовленнєва свідомість, вербальна та невербальна
комунікація, сприйняття та розуміння мовлення, а також практичними проблемами:
мовленнєвий вплив, вивчення та викладання іноземної мови [3, с. 12].
Актуальність цієї теми зумовлена тим, що психолінгвістика
є наукою, яка розвивається у кількох напрямках (білінгвальна, прикладна, етно-,
соціо-, пато-, психолінгвістика), тому вона не має усталених методів та
прийомів дослідження, але має ґрунтовну базу наукових добутків завдяки своїй
міждисциплінарності. Отже існує нагальна потреба у перевірці існуючих прийомів
вивчення людського мислення, зафіксованого на письмі.
Існує певна
класифікація рівнів, за якою простежується характер співробітництва таких наук
як лінгвістика та психологія. Засновником психолінгвістичного напрямку
досліджень на терені існування радянських республік був психолог і лінгвіст О.О.
Леонтьєв, котрий зробив великий внесок у розвиток психолінгвістики. Термін «психолінгвістика»
означає комплексну дисципліну, яка вивчає мовлення, яке обумовлює
зв’язок з мовознавством, а також розглядає мовлення як психологічний феномен –
контакт із психологією. Метою такої співпраці психології та
лінгвістики є обмін (або одностороннє запозичення) методологічних схем аналізу [2,
с. 19].
Психологічний паралелізм – один із стилістичних прийомів, які Г. Гессе
плідно вживає у аналізованому творі «Demian». Сутність прийому полягає в тому,
що структура сюжету твору побудована на співставленні мотивів, картин природи,
відносин, ситуацій, дій тощо. Аналіз твору показав наявність різнобічних
прикладів паралелізму.
Сни. Різного
роду сновидіння простежуються у тексті в якості засобу демонстрації психічного
стану персонажів. На одній із сторінок роману ми зустрічаємось з одним із
багатьох сновидінь головного героя, тлумачення якого можна розглядати як
перехід духовного стану Е. Сінклера на «наступний рівень», тобто герой
нарешті навчився тримати під контролем свої емоції, думки та переживання.
Наприклад: «Unter anderem träumte ich
oft, daß Kromer mich mißhandelte, daß er mich anspie und auf mir kniete, und,
was schlimmer war, daß er mich zu schweren Verbrechen verführte – vielmehr
nicht verführte, sondern einfach durch seinen mächtigen Einfluß zwang» [4,
с. 21].
Природа. Аналіз уривків з тексту засвідчив ототожнення духовної
гармонії людини з природою. Г. Гессе проводить паралель між двома живими
істотами – людиною та твариною та дає натяк, що не кожна людина є людиною. Це
не стосується зовнішнього вигляду, це пов’язано з духовністю, внутрішнім
світом, свідомістю індивіда. Отже, людина має усвідомлювати свої можливості,
бути у гармонії з собою, зі своїм внутрішнім «Я». Наприклад: «Nirgends so einfach und leicht wie bei
dieser Übung machen wir die Entdeckung, wie sehr wir Schöpfer sind, wie sehr unsere Seele immerzu teilhat an
der beständigen Erschaffung der
Welt. Vielmehr ist es
dieselbe unteilbare Gottheit, die in uns und die in der Natur tätig ist, und wenn die äußere Welt unterginge, so
wäre einer von uns fähig, sie wieder aufzubauen, denn Berg und Strom, Baum und Blatt, Wurzel und Blüte, alles Gebildete in
der Natur liegt in uns vorgebildet, stammt aus der Seele, deren Wesen Ewigkeit
ist, deren Wesen wir nicht kennen, das sich uns aber zumeist als
Liebeskraft und Schöpferkraft zu fühlen gibt» [4, с.69].
Птах. Зображення птаху зустрічається майже у всіх главах роману. Традиційно образ птаха є символом людської душі, почуття свободи, а у поезії він позначає умовно зазвичай образ поета. Завдяки цьому символічному образу ми можемо спостерігати становлення душі головного героя. Востаннє образ птаха з’являється у останній главі роману «Початок кінця». Семантика цього образу співвідноситься з черговою метаморфозою духовного стану Е. Сінклера, умовно, зі смертю старого духовного стану та народженням нового. Його душа нарешті здобуває справжню свободу. Наприклад: «Die Urgefühle, auch die wildesten, galten nicht dem Feinde, ihr blutiges Werk war nur Ausstrahlung des Innern, der in sich zerspaltenen Seele, welche rasen und töten, vernichten und sterben wollte, um neu geboren werden zu können. Es kämpfte sich ein Riesenvogel aus dem Ei, und das Ei war die Welt, und die Welt mußte in Trümmer gehen» [4, с.108].
Таким чином, завдяки використанню контекстуального та інтерпретаційного методів, можна простежити кілька психологічних паралелей у творі «Demian».
Література:
- Веселовский А. Н. Историческая поэтика. / А.Н. Веселовский. – М.: Высшая
академия, 1989. – 405 с.
- Леонтьев А.А. Основы психолингвистики. – М.: Смысл, 2005. – 288 с.
- Тарасов, Е.Ф. Тенденции развития психолингвистики / Е.Ф. Тарасов.
– М.: Наука, 1987. – 167 с.
- Hesse H. Demian. Die Geschichte vom Emil Sinclairs Jugend / H. Hesse. –
Berlin : S. Fischer Verlag, 1919. – 110 S.