Образ Мелюзини у німецькомовній культурі
Ващенко Марія,
студентка,
Мелітопольський державний педагогічний
університет імені Богдана Хмельницького
Віра у потойбічні явища,
існування таких істот, як мавки, німфи, ельфи, гноми, лісовики, наявна і по сьогоднішній день. У
багатьох країнах світу можна почути легенди про русалок та дівчат зі зміїними
хвостами. Про них говорили ще у Давньому Вавилоні, з ними пов’язано багато
байок, забобонів, старовинних переказів та страшних казок. Все ж одна історія
про діву з лускатим хвостом особливо цікавить істориків та вчених, бо якщо
спиратися на старовинні записи, вона виникла на основі історичних подій. Це
легенда про фею Мелюзину.
Легенда бере свій початок із кельтських
та середньовічних переказів. Та через деякий час вона почала зустрічатися у
багатьох країнах світу, не оминувши німецькомовну культуру.
У легенді
розповідається про те, як Раймондін, племінник графа Пуатьє, зустрівся в лісі з
прекрасною дівчиною – Мелюзиною, яка запропонувала йому свою руку і серце, але
з тією умовою, щоб по суботах чоловік не цікавився її справами. Ставши його дружиною, Мелюзина своїм багатством,
розумом і дивовижним знанням допомогла йому стати могутнім правителем, якому добре
вдавалися всі його плани. Але одного разу Раймондін порушив обіцянку, та
побачив дружину у вигляді у полузмії. І коли під час сварки він назвав її перед
обличчям усього двору «змією», Мелюзина перетворилася на дракона, обдарувала
його двома магічними кільцями, та зникла з роздираючим душу криком [2, c.144].
Тут можна простежити основну
сюжетну лінію. Основні тези такі:
- Чоловік закохується в
жінку, що не належить до людської раси.
- Вона погоджується жити з ним, але висуває певну умову.
- Чоловік порушує умову і втрачає кохану.
- Він шукає свою милу і а)
знаходить її знову; б) втрачає її назавжди.
Слід зазначити, що останній
пункт часто варіює, але він присутній у багатьох казках і легендах, що базуються
на викладеному вище варіанті легенди. Розглянемо їх.
Прекрасна легенда про
Ундину коли юний лицар бере в дружини водяну фею і обіцяє ніколи не брехати їй
і ніколи не приводити її до річки. Він порушує свою клятву і втрачає кохану. В
день його другого весілля вона знову приходить до нього і вбиває поцілунком. Цю
легенду за основу своєї повісті «Ундина» взяв німецький письменник Фридрих Де
Ла Мотт Фуке [3, c. 160].
Красива індійська легенда
про Урваші, яка була небесної німфою та покохала царя-воїна Пурураваса, і стала
його дружиною, поставивши умову, що він ніколи не повинен бачити її без одягу.
Кілька років вони прожили разом, поки її друзі і подруги не вирішили повернути
Урваші назад на небо. Хитрістю вони змусили чоловіка вскочити вночі з ліжка, і,
осяявши його блискавкою, показали йому наготу Урваші, яка змушена була тоді
залишити його [1, c. 71].
Схожі мотиви зустрічаються
у казці про Бадру та Видушака, яка розміщена у віршованому збірнику казок «Океан
сказань» кашмірського поета Сомадеві, в ірландській легенді про Банші, казці
«Царівна-Жаба», «Васелиса прекрасна» та інших.
У всіх цих легендах та
казках закарбована одна проблема – проблема довіри, актуальна у всі часи. Народна
мудрість давно виявила, які наслідки можна отримати, якщо люди не навчаться
довіряти одне одному, і що подружні стосунки не
можливі без довіри.
Метою цього дослідження є:
порівняти легенди, пов’язані з мотивом Мелюзини; з’ясувати, яке поширення ця
легенда набула в світі; схарактеризувати значення її образу для німецької
культури.
Образ Мелюзини – це перш за
все образ вільної та незалежної жінки, якій хотілося бути коханою та кохати,
створити сім’ю та піклуватися про неї, підтримувати та надавати допомогу своєму
чоловікові. Могутня чародійка, вона б могла сама створити країну та правити
великою державою, однак для неї було важливішим сімейне щастя. І коли її
коханий чоловік, порушив обіцянку, вона змушена була його покинути. Своїм
вчинком він зруйнував все.
Багато талановитих
письменників та музикантів зверталися до образу чародійки Мелюзина у своїй
творчості. Сер Вальтер Скотт розповів легенду про Мелюзину у своєму збірнику
«Пісні шотландського кордону», Гете написав оповідання «Нова Мелюзина» і опублікував
його як частину «Років навчання Вільгельма Мейстера» [4]. Мелюзина – часто зустрічається
серед жіночих образів поезії Жерара де
Нерваля (сонет «El Desdichado» та ін.). Композитор Мельдельсон створив увертюру
«Прекрасна Мелюзина». До легенди про Мелюзину багаторазово повертається А. Байєтт
у романі «Володіти».
Однак образ феї Мелюзини, з боку мовного вираження, ще не досить глибоко вивчений. Одне із завдань – привернути увагу до цієї легенди. Адже, архетипи цього персонажу, ми часто зустрічаємо у казках, романах, фільмах. Але більшість сучасників не знають куди сягають коріння цих типових історій.
Опитування носіїв німецької мови, проведене у 2017 році в Німеччині (вибірка респондентів складалася з 50 осіб віком від 22 до 52 років), показала, що на питання «Хто така Мелюзина?» змогли відповісти лише четверо. Це свідчить про те, що в вік комп’ютерних технологій, у вік вільного доступу до інформації, стародавні перекази про Мелюзину поступово втрачаються навіть серед носіїв німецькомовної культури. Отже є проблема відновлення фольклорної спадщини та її донесення до представників сучасних німецькомовних культур.
Література:
- Немировский А. Мифы и легенды народов мира. Т. 8. Древняя Индия./ А.
Немировский. – М.: Литература, 2004. – С. 70 – 72
- Жак ле Гофф. Герои и чудеса средних веков/
Жак ле Гоф. – М., 2011. – С.144 – 150
- Фуке Фридрих де ла Мотт.
Ундина/ Фридрих де ла Мотт Фуке. – М., 2011. – с. 160
- Goethe, Johann
Wolfgang. Die neue Melusine. Erzählung aus Wilhelm Meisters Wanderjahre. (Geschrieben 1807/1808). – Режим доступу : http://gutenberg.spiegel.de/buch/die-neue-melusine-3626/1 (in German)