Методи дослідження художнього концепту
Анікіна Олександра, студентка,
Мелітопольський державний педагогічний
університет імені Богдана Хмельницького
На
сучасному етапі розвитку гуманітарного знання системно-структурна та
функціональна парадигми, що раніше займали першість, змінилися на
антропоцентрично орієнтовану лінгвістику, об’єктом якої є людина в системі
дійсності.
У
філологічних дослідженнях усе більше уваги приділяється вивченню внутрішнього
світу людини та її взаємовідносинам з оточенням. Необхідність «поповнення»
категоріального апарату когнітивної лінгвістики та лінгвокультурології так
необхідною їм «когнітивною ланкою» обумовила акцентуацію та активне вживання
терміну «концепт».
З
90-х років минулого століття термін «концепт» переживає епоху так званого
Ренесансу. Саме поняття «концепт» було запозичене з математики та вперше
використане як термін ще відомим російським мовознавцем початку ХХ століття С.А.
Аскольдовим (псевдонім С.А. Алєксєєв, 1928 р.).
Проблема методології дослідження лінгвокультурних концептів у сучасній науці про мову вважається достатньо опрацьованою. Але при цьому питання про методи аналізу художніх концептів на сьогодні залишається відкритим. Це здебільшого пов’язане з тим, якою неоднозначною є природа художнього концепту та таких утворень як художній текст, художня картина світу та інших. З одного боку, більшість художніх концептів являють собою концепт культури з аналогічним ім’ям, який отримав репрезентацію в художньому тексті. З іншого боку, концепт є частиною такого інтенційного утворення як художня картина світу, та в тій чи іншій формі підлягає об’єктивації саме в художньому тексті. Під час концептуального аналізу необхідно враховувати, що художня картина світу, як складне системне утворення, включає в себе такі явища, як картина світу на певному етапі розвитку культури, картина світу, що сформована в межах цілого напрямку в мистецтві, індивідуальна авторська картина світу тощо. При цьому, художній концепт знаходиться в постійній взаємодії як із художньою картиною світу, так і з окремими новоутвореними художніми смислами. У зв’язку з такими властивостями концепту інтерпретація його змісту може викликати труднощі тому, що «здійснюється в безкінечній кількості репродукцій і виступає кожного разу по-різному та в нових комбінаціях» (Л.В.Міллер).
Концептолог
І.А. Тарасова пропонує для дослідження окремих художніх концептів методику
пошарового аналізу, що базується на послідовному виокремленні прошарків
концепту. При цьому ступінь когнітивної окремості тих чи інших рівнів та
специфіка додаткових методів художнього концепту будуть залежати від його типу.
Таким чином, топологічні концепти досліджуються за допомогою методики просторового
моделювання. Емоційні концепти підлягають «ейдетичній дескрипції». Концепти
почуттів адекватно розглядаються за допомогою методу пошарового опису
концептуальних структур. При цьому складники художнього концепту можуть бути
виявлені як за допомогою семантико-когнітивної інтерпретації контекстів, в яких
номінується даний концепт, так і з додатковим використанням спеціальної
наукової та енциклопедичної літератури.
Комунікативно-когнітивний
метод аналізу художніх концептів
приділяє увагу лінгвістичним та екстралінгвістичним факторам тексту та
представлений в роботах авторитетного мовознавця Н.С. Болотнової. При цьому
автор використовує методику моделювання текстових і міжтекстових асоціативно-смислових
полів художніх концептів у їх взаємозв’язку.
Російський
мовознавець М.І. Жук у своєму дослідженні системи художніх концептів у
авторській картині світу поряд із традиційними методами аналізу розробляє метод
аплікації (накладення), суть якого полягає в «суміщенні та аналізі
загальномовної, загальнопоетичної та індивідуально-авторської картин світу».
Специфіка семантичної моделі індивідуально-авторських концептів розкривається
за допомогою загальномовного та загальнопоетичного концептуального фону.
У разі
розглядання художнього концепту з боку його включення в таке надтекстове
утворення, як художня картина світу, особливої згадки заслуговує метод, спрямований
на смислову інтерпретацію змісту художнього концепту з подальшою
реконструкцією, яку запропонувала Л.В. Міллер.
Цей
метод має в основі зіставлення генетично тотожних концептів і реалізується
«через вказівки на деяку неструктуровану більшість тематично зв’язаних художніх
висловів, що означають концепт в різних текстах. Сумація таких «означуваних» і дасть
можливість говорити про зміст концепту».
Тож,
узагальнюючи методики концептуального аналізу, можна зробити висновок: моделювання художніх
концептів дієво виконувати, керуючись тими чи іншими задачами та предметом
дослідження, на основі цілого комплексу методів та прийомів
семантико-когнітивного, контекстуального, когнітивно-дискурсивного,
інтерпретаційного, польового, компонентного, структурного, зіставного,
лексикографічного характеру, що маюсь ціллю спробу різнобічного аналізу
концептів як в індивідуально-авторській так і в національній художній картині
світу.
Будь-яка
модель концепту являю собою модель гіпотетичну, дослідницьку, оскільки реконструкція
концептуального змісту в будь-якому разі проводиться дослідником за непрямими
ознаками його проявлення та можливий опис концепту є лише описом його частини.